“Піду в садочок” - українська народна пісня в обробці Миколи Дмитровича Леонтовича
“Піду в садочок” - українська народна пісня в обробці Миколи Дмитровича Леонтовича
Ходовий жанр - обробка української народної пісні для мішаного чотириголосного хору a capella.
Життєвий і творчий шлях
Протягом всієї багатовікової історії українській народ створив величезну кількість пісень, які займають одне з чільних місць серед його культурних надбань. У цих піснях відображено найзнаменніші історичні події, героїчну боротьбу проти соціального і національного поневолення, віру в перемогу.
В народній пам'яті, в народному побуті віками живе дуже багато пісень. Чим глибша ідея, яскравіші поетичні образи, досконаліша художня форма, тим довговічніша пісня.
Відомості про композитора
Микола Дмитрович Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирьок Броцлавського повіту на Вінничині. Дитинство його пройшло серед чудової сільської природи, прекрасних народних пісень, своєрідних звичаїв. Освіту він здобув в Шаргородській духовній школі та Кам'янець-Подільській семінарії.
Завдяки гарному голосу, прекрасним музичним даним юнака зарахували до хору; згодом він став диригентом семінарського хору. В 1898році Микола закінчив семінарію і поїхав працювати вчителем до Чуківської сільської школи. Тут він організував хор і оркестр, студію з теорії музики, знайомиться з біографіями видатних композиторів.
На той час М.Д. уже був керівником семінарського хору.
З 1909р. Леонтович щоліта бере консультації з музично-теоретичних дисциплін. Поступово Леонтович виріс у зрілого надзвичайно самобутнього за творчим стилем майстра української хорової музики.
Леонтович завжди сам був організатором і керівником хорів, а також творцем музичного побуту того середовища, в якому він перебував.
Важливо підкреслити те, що високі творчі досягнення Леонтовича були наслідком постійного і наполегливого самовдосконалення.
На звучанні тих хорів, якими йому довелось керувати він перевірив завершеність своїх композицій. Народна пісня давала композиторові матеріал для творчості, народні співці були першими інтерпретаторами і керівниками цієї творчості. Дійсно найближчою для Леонтовича була хорова музика. Це зумовлено природою української народної музичної культури, де хоровий спів посідає провідне місце, а також особливостями того музичного середовища, в якому майже все життя довелося перебувати композиторові.
Народна пісня давала композиторові матеріал для творчості. Він загострює характерне, рельєфно й опускло окреслює найтиповіші національні риси народу, розкриває благородство його душі, невичерпність і могутність його творчого духу. В цьому заслуга Леонтовича, в цьому виключно важливе значення його творчої спадщини, що відіграла певну роль у загальному культурному розвитку свого народу.
У піснях раннього періоду використовує і народне підголоскові багатоголосся (“Ой від саду”, “Летіла зозулю”) і гомофонно-гармонічне чотириголосся (“Ой час-пора до куреня”). Ряд пісень стали популярними.
Зокрема, широко використовується й сьогодні хор “Гаю, гаю, зелен розмаю”, “Мала мати одну дочку”, “Праля”, “Піють півні”, “Над річкою бережком”, “Щедрик”.
Його опера “На русалчин Великдень” ще раз засвідчила набуденний талант Леонтовича. Та завершити її йому не судилося.
В січні 1921 життя композитора трагічно обірвалося. Як великий самобутній художник він торкнувся майже всіх жанрів фольклору. Музика його назавжди увійшла до скарбниці нашого національного музичного мистецтва.