Використання українських ігор з елементами співу та музичного супроводу в дитячому садку

Го-го-го коза, го-го, сірая, го-го, білая!

Ой розходися, розвеселися,

По всьому дому, по веселому.

Де коза ходить - там жито родить,

Де не буває, там вилягає.

Де коза ногою - там жито копою,

Де коза рогом - так жито стогом,

А в Михайлівні - всі хлопці стрільці,

Встрелили в козу, в правеє ушко,

В правеє ушко, в саме сердечко.

Тут коза впала, нежива стала,

А міхоноша бере дудочку,

Надима козі,

Та й у жилочку.

Надулась жила - коза ожила;

Та й пішла коза,

Та стрибаючи,

Своїх діток та шукаючи.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею - радісні надії та клопоти хлібороба. Тому в березні, першому весняному місяці, діти виходили на проталені горбки, або вилазили на паркани чи дерева і закликали Весну.

Свято “Зустрічі Весни” приурочувалося в українській традиції до початку льодоходу - “коли щука хвостом розіб'є лід”, - або “коли пташка вівсянка заспіває пісню “Покинь сани, бери віз”.Це свято, як правило, супроводжувалося обрядовими піснями-закликами, хороводними співами з пантомімою, а також іграми, в яких висловлювалося бажання пришвидшити прихід тепла, а з ним і того часу, коли закладалася основа доброго врожаю.

Складовою частиною дитячого репертуару є веснянки, гаївки.

Гаївки - це весняні ігри, які прийшли до нас з сивої давнини і поєднують у собі співи, танці, пантоміму. У дохристиянський період гаївки виконувалися навколо священних гаїв (від цього і пішла їх назва), а також на пагорбах.

З приходом християнства в Україну, гаївки виконують біля церкви, на Великдень, а також на Провідну неділю. Окрему групу складають дитячі гаївки. Вони, в основному, базуються на ігрових елементах, хоча сюжети їхні різні.