Гітара в історії розвитку музичної культури
Помітний слід в історії інструмента залишив іспанський гітарист Фернандо Сор, що народилося в 1778 році в Барселоні. Сор на відміну від Джуліані не думав присвячувати себе винятково гітарі, хоча концерти його завжди викликали великий інтерес. Він писав симфонії, ораторії, опери, балети, а музику для гітари складав як би між справою. Однак час розсудив по-своєму. Гітарна музика Сор залишилася жити, а вся інша майже забута. Сор одним з перших відкрив у гітарі найширші поліфонічні можливості, використовував їх у своїх творах і описав у “Трактаті про гітару”.
Видатним педагогом гітари періоду її відродження був італієць Маттео Каркасси. Він настільки повно освоїв особливості і можливості цього інструменту, що його школа гри на гітарі дотепер служить для вивчаючих гітару одним з основних посібників.
До середини дев'ятнадцятого століття після багатьох удосконалень основним інструментом концертних залів стає рояль. Міцно утримує своє місце і скрипка. А для гітари настає час спаду. Виступи гітаристів залучають усе менше і менше слухачів. Суспільна думка різко міняється: піти на концерт гітариста означало виявити низький смак. Гітару стали вважати неблагородним інструментом, відвернулося від неї більшість композиторів. Помалу гітара у всіх країнах, хіба що крім Іспанії, пішла з концертних підмостків.
На щастя, період спаду тривав усього кілька десятиліть. А потім почався стрімкий розквіт. І початок розквіту в першу чергу пов'язаний з ім'ям іспанського гітариста Франсіско Таррегі Ешеа.
Таррега народився в 1852 році. Грати на гітарі навчився з дитинства. Навіть те, що потім він закінчив Мадридську консерваторію по класі фортепіано, не розлучило його з гітарою. Займаючись на ній по декілька годин у день, він віртуозно опанував усіма знайденими до нього прийомами гри і розробив власні. Таррега прийшов до висновку, що не розкрита найширша звукова палітра гітари, але ж темброва палітра звуку, найтонші звукові нюанси важливі так само, як техніка виконання. Багато концертуючи, Таррега прославився як видатний музикант. По-новому осмисливши гітару, він сприяв тому, що вона знову знайшла зацікавлених слухачів і стала концертним інструментом.
Був Таррега і блискучим композитором. Написав він не дуже багато, але чи ледве не кожен його добуток став класикою. А до славнозвісних його творів «Спогад про Альгамбре», «Мрії», «Варіації на тему хоти» ми ще повернемося, коли будемо говорити докладніше про можливості гітари.Неоціненний внесок Таррегі й у гітарну педагогіку. Серед його учнів було чимало відомих виконавців. Один з них, Еміліо Пухоль, сам став згодом найбільшим педагогом гітари, професором консерваторії в Барселоні і Лісабоні, автором книги про свого вчителя і, самим головне, автором серйозної школи гри на шестиструнній гітарі, що була побудована на принципах техніки Таррегі.
Справа, почата Франсіско Таррегою, блискуче продовжив інший іспанський гітарист - Андрес Сеговія.
До Сеговії вважалося, що репертуар гітари обмежений, що її шість струн ставлять нездоланні перешкоди перед багатьма добутками. Андрії Сеговія зруйнував це упередження. Він довів, що гітара доступно майже усім.
Коли перегортаєш пітні збірники для гітари, часто зустрічаєш ім'я іспанського композитора Ісаака Альбеніса. Але Альбеніс спеціально для гітари ніколи не писав. Від Сеговія мистецьки пері лож іл багато хто його добутки, серед яких є справжні шедеври, і тепер із працею віриться, що автор і не припускав їхнього виконання на гітарі.
Більш того, є серед творів Альбениса речі, що уже «не звучать» на фортепіано, після того як Сеювія, а слідом за ним і іншими гітаристами, сталі виконувати їх на гітарі. Той, хто любить класичну гітару, прекрасно знає «Легенду» Ісаака Альбеніса (іноді її називають як «Астурію»). Це дивно красивий добуток настільки зріднився з гітарою завдяки Сеговії, що виконання його на якому-небудь іншому інструменті здається тепер просто немислимим. Але ж спочатку «Легенда» була написана для фортепіано.
У репертуарі Сеговії з'явилися твори найбільших композиторів: Баха, Генделя, Моцарта, Бетховена. Якщо при виступі сучасного гітариста з'являється, наприклад, скрипкова «Чакона» Баха, ми сприймаємо це як належне. А коли Сеговія переклав її для гітари і уперше включив у програму свого концерту, не було недоліку ні в здивуванні, ні в відвіртих глузуваннях. Перед Сеговієй стояла подвійна задача: мало було просто добре зіграти «Чакону», треба було ще і довести, що вона не утрачає виразності, глибини і сили у виконанні на гітарі.
«Чакона» - тільки один приклад перекладання творів Баха для гітари. А Сеговія взяв далеко не один твір і в Баха, і в багатьох інших композиторів-класиків. Йому довелося переглянути, вивчити, ретельно проаналізувати тисячі добутків, щоб відібрати для гітари повноцінний репертуар, що не уступає репертуару будь-якого іншого концертного інструмента.