Життя і творчість Бетховена

На протязі двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи. Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль “оперного філіалу” Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різновидні і багатонаціональні оперні жанри.

Коли Людвіг ван Бетховен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де зразу ж зазнав великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу.

При першому виступі переш широкою аудиторією Бетховен виконав свій фортепіанний концерт B-dur - це перший концерт, який був визнаний під №-2. І в три фортепіанні тріо. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен - віртуоз і композитор - завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а зразу ж їх публікувати.

До основних творів раннього періоду Бетховена відносяться: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев'ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерта, балет “Творення Прометея”, ораторія “Христос на Масличній горі”. Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім бетховенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій раннього Бетховена і його віденських попередників. В більшій мірі Бетховен ще зберігає “витончені” звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.

Симфонія №2

Найбільш “чистим” зразком ранньокласициського стилю у Бетховена являється його септет Es-dur для скрипки, альта, віолончелі, контрабаса, кларнета, валторна та фагота. Цей витвір по задуму близький дивертисментій сюїті епохи класицизму типу моцартівських “нічних серенад”. Септет одразу сподобався віденським слухачам.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все виконав, для чого був покликаний.

Саме в той період намітився перехід до нового бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче вступити на новий шлях написання. У Другій симфонії, у ор. 35, у “Крейцеревій сонаті” для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетховен помічає небувалу силу драматизму, емоційну глубину, тяготіння до великих масштабів новаторської трактовки форми. І з появою Третьої симфонії остаточно склався героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.

Найвидатніші твори Бетховена відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у тих роках. У їх числі шість симфоній: “Героїчна”, Четверта, П'ята, “Пасторальна”, Сьома, Восьма; опера “Фіделіо”, увертюри “Коріолан”, “Леонора”, музика до “Егмонта”, Скрипічний концерт, Четвертий та П'ятий фортепіанні концерти, фортепіанні сонати “Апасіоната” і “Аврора”, п'ять геніальних квартетів, “32 варіації для фортепіано”, “Фантазія для фортепіано, хору та оркестру”, Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса, пісні та тексти Гьоте.

У центрі бетховенського мистецтва тих років - героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюються діалектика життєвих процесів. Вся вона - дітище нової епохи.

Долаючи канони старого мистецтва і створюючи новий героїко-драматичний стиль, Бетховен незмінно зберігав класициську строгість форми. Він довів до вдосконалення логіку тематичного та тонального розвитку, цілісність форми і строгу архітектоніку, притаманні класициській сонаті та симфонії.

Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці, притаманній німецьким народним пісням. Разом з тим героїчні, фанфарно-маршові обороти зближують їх з піснями та гімнами Французької революції:

Фортепіанний концерт №5