Загальна характеристика музичної культури XIX ст
Найвидатніша постать в українській музиці другої половини XIX ст.- Микола Віталійович Лисенко. За тривале творче життя (більш ніж півстоліття) він написав сотні творів, виступав як піа¬ніст і диригент, займався педагогічною працею, збирав і досліджу¬вав фольклор, вів широку музично-громадську роботу. Лисенко започаткував або розвинув усі музичні жанри: оперний, симфоніч¬ний, кантатно-ораторіальний, хоровий, камерно-вокальний і камер¬но-інструментальний. У багатьох з них він досяг справжніх худож¬ніх вершин.
У другій половині XIX ст. на музичному обрії поряд з Лисеня ком з'явилося багато здібних музикантів, але не всі змогли розви¬нути свій талант так повно, як Микола Віталійович. Лисенко мав своїх безпосередніх попередників, сучасників і найближчих послі¬довників.
Коли Лисенко, ще студентом Київського університету, робив свої перші композиторські кроки, С. Гулак-Артемовський створив славнозвісну оперу «Запорожець за Дунаєм», М. Вербицький на¬писав ряд хорів і серед н»х - монументальну поему «Заповіт» («Завіщанє»), а П. Сокальський - свою першу оперу «Майська ніч» та кантату «Пир во время чумы», за яку на конкурсі у Петербурзі отримав другу премію. Кожен з цих митців не мав змоги здобути професіональну музичну освіту і так і не реалізував свого таланту. Лисенко, будучи серед них наймолодшим, вирішив втілити свої мистецькі задуми на міцній професіональній композиторській ос¬нові. У 1867-1869 роках він - студент Лейпцігської консерваторії, пізніше проходить курс інструментовки у М. А. Римського-Корсакова - професора Петербурзької консерваторії. Лисенко глибоко вивчає музику західноєвропейських композиторів - класиків і ро¬мантиків, ревно пропагує творчість Глинки, Даргомижського, Мусоргського, постійно стежить за новими творами Бородіна, Чайковського, Римського-Корсакова.
Поряд з Лисенком на Україні працюють його сучасники - зга¬даний уже П. Сокальський, І. Лаврівський, М. Калачевський, А. Вахнянин та інші. Кожний з них прагне до створення яскравих національних композицій Справжньою перлиною серед них стала музика до театральної вистави «Назар Стодоля» Т Шевченка - «Вечорниці», її автор - Петро Іванович Ніщинський (1832-1896).
«Вечорниці» - це вставна сцена до вистави, її виконують як разом з п'єсою, так і окремо. Зупинімося на хорі «Закувала та сива зозуля», найбільш популярному номері «Вечорниць». Він при¬ваблює слухача героїко-епічною образністю, драматичним сюже¬том і соковитою музичною мовою Тут у кількох розділах хору ве¬деться хвилююча оповідь про невольників-запорожців, їхню важку долю, звучить протест проти насильства, прагнення до волі, мрія про повернення на батьківщину.Хор «Закувала та сива зозуля» побудовано на образних кон¬трастах; динамічні й епічні розділи чергуються з лірико-пісенними. Сонячним блиском пройняте тенорове соло «По синьому морю» (четвертий епізод) та світло-лірична інструментальна постлюдія. Обидві ці розділи написані в до мажорі на відміну від інших - мінорних розділів. «Закувала та сива зозуля» - яскрава сторінка української хорової музики другої половини XIX ст., справжня хо¬рова класика.
Наприкінці XIX ст. з'являються твори О. Нижанківського, В. Сокальського, М. Матюка, М. Аркаса і Д. Січинського. А вже на по¬чатку XX ст. Лисенко щиро вітає появу нової когорти українських композиторів - К. Стеценка, Я. Степового, М. Леонтовича, С. Людкевича.
Розвиток професіональної музики на Україні в XIX ст. зосереджуєть¬ся головним чином у містах, що швидко зростали як політичні і культурні центри. З розкла¬дом феодально-кріпосницького ладу поміщицькі маєтки втра¬чали ту роль, яку вони раніш відігравали в українській му¬зичній культурі. Оркестри, капели, театральні трупи все частіше виступають у містах. Музичне виконавство з приму¬сової кріпацької праці стає вільнонайманим - професією. По¬ряд з поширенням домашнього музикування і аматорських концертів у містах розвивається професіональне виконавство, дістають розвиток специфічно міські форми мистецького жит¬тя. Відкриваються постійні театри, збагачується концертне життя, концерти стають доступними для досить широкого кола відвідувачів.
Поступово все організованіших форм набуває музична освіта; якщо в першій половині XIX ст. музиці навчали, го¬ловним чином, приватні вчителі або вона викладалася в за¬гальноосвітніх учбових закладах, то пізніше організується досить розгалужена мережа музичних шкіл.
Інтерес до музичного мистецтва ширших демократичних верств і гостра потреба у вихованні вітчизняних кадрів - як творчих, так і виконавських,- викликала появу різноманіт¬них музичних і хорових товариств.
До середини XIX ст. у багатьох містах з ініціативи при¬ватних осіб з'являються різні музичні гуртки. Ці напіваматорські, напівпрофесіональні гуртки являли своєрідний про¬міжний етап між домашнім музикуванням і відкритими міськими концертами. В подальшому поряд з ними почали виникати й інші форми концертної практики і осередки вихо¬вання музичних кадрів. З'являються задуми і плани організа¬цій типу філармоній та мистецьких, учбових закладів, проте здійснення їх затрималося надовго.