Людвіг ван Бетховен
Увертюри - особлива частина симфонічної творчості Л.Бетховена. У творчості Глюка, Моцарта увертюра була найяскравішим класичним жанром програмної симфонічної музики, дуже доступним і найвпливовішим. Ці риси і розвивав у своїй творчості Бетховен.
Міфологічні сюжети не захоплювати Бетховена і кращі його увертюри (“Коріолан”, “Леонора”, “Егмонт”) написані на громадянсько-героїчні теми.
Увертюра “Егмонт” передає боротьбу пригніченого народу з чужоземними загарбниками, віру в перемогу світлих сил. В увертюрі “Коріолан” Бетховен розкриває трагічний конфлікт між почуттям громадянського обов'язку і особистим спонуканнями героя. Таким чином, увертюри Бетховена - не стільки є вступом до театральної вистави, скільки самостійними інструментальними драмами.Особливістю бетховенських увертюр є програмність і яскрава театральність. Театральний характер визначив особливості її сонатної форми. Екс позиційність тут переважає над розробкою. Всі теми є самостійними, яскравими мелодично і створюють певний програмний образ. У порівнянні з сонатним allegro симфоній, увертюри є більше стислими, розвиток в них простіший і контрастніший.
Бетховен завершив еволюцію класичної увертюри і відкрив шлях для нових програмно-симфонічних жанрів. На бетховенські увертюри опиралися композитори-романтики.
В своїх інструментальних концертах Бетховен йшов по шляху Моцарта, який намагався симфонізувати цей жанр. Тісний взаємозв'язок соліста і оркестру і посилення оркестрового звучання зближують ці два жанри. Перші частини бетховенських концертів драматичні, але, без напружених конфліктів. Другі частини відрізняються натхненністю і зосередженістю настрою. Фінали захоплюють ритмічною енергією, багатством жанрово-побутових елементів, чим утверджують святковий характер музики.
В концертах дуже велика роль відводиться віртуозним партіям сколюючих інструментів, які завжди підпорядковуються внутрішньому змісту. Кожний бетховенський концерт відрізняється неповторною своєрідністю.
Значне місце в творчій спадщині Бетховена належить його квартам. Розвиваючи психологічні тенденції квартетної музики, Бетховен відкрив нові ідейно-виражальні сфери, створивши своєрідний камерно-інструментальний стиль.
Спочатку Бетховен йшов по шляху своїх попередників, зокрема Гайдна. Вже в ранніх віденських класиків намітився розрив з розважально-дивертлементним характером ансамблевої музики. Значну роль набули поліфонічні засоби, виникли тонкі камерні прийоми письма. Бетховен підсилює ці риси. Але в загальному в його перших шести квартетах ще відчувається вплив квартетної музики кінця ХVIII ст.
У наступних концертах композитор поглиблює психологічні образи, що було новим для класичного мистецтва. Широта розвитку, внутрішня єдність, сила звуку зближують ці квартети з симфоніями. Але якщо для симфоній властиві узагальненість, монументальна простота і конфліктність, то квартети відрізняються тонкою деталізацією теми і всього розвитку. Теми часто плавно переходять одна в одну, по своєму складу вони далекі від побутових інтонаційних зворотів.
Багатотемність і мелодична насиченість музики пов'язані з поліфонічною манерою письма. Кожен з чотирьох інструментів досягає у Бетховена максимальної самостійності і використовує широкий звуковий діапазон, що створює новий тип “квартетної поліфонії”. Ритмічна різноманітність, оригінальне звучання, одночасно прозоре і напружене, багатство модуляцій придають їм своєрідність.
Ліричні частини є емоційним центром всього твору. В них зосереджені найбільш типові композиційні особливості бетховенського квартетного стилю.
Особливо яскраво риси новаторства проглядають в різних квартетах. Важливу роль тут відіграє варіаційний принцип, на якому оснований розвиток повільних частин. По змісту і формі пізні квартети дуже різноманітні. Тут чергуються народно-танцювальні образи з епізодами філософського характеру. Їм властива композиційна складність, в них відчутні сліди експериментування, пошуки нових стилістичних шляхів.
Крім струнних квартетів, Бетховен залишив багато інших камерно-інструментальних творів. Майже всі свої ідеї композитор виразив у сонатно-інструментальних жанрах. Ці класичні жанри досягли у Бетховена небувалого розквіту.