Розучування по партіях і частинах в залежності

На основному етапі вчитель закріплює, відшліфовує набуті навички і знання, При цьому варто нагадати учням те основне, що характеризує пісню, її образи. Бажано, щоб учитель знайшов якісь нові дані, підкреслив у пісні якість риси, про які ще нічого не говорив, викликав нові асоціації.

Тепер пісню співають спочатку до кінця, поступово добиваючись свободи виконання, повного контакту між хором і диригентом, чутливої реакції та його жесту.

На першому етапі диригент працює з кожною партією окремо.

Сопрано сольфеджують третю частину твору. Тут для них є певні труднощі, зокрема, інтонування хроматичних та діатонічних півтонів. Керівник сам співає їх і просить вокалістом повторювати за ним.

Під час репетиції з спора новою партією диригент має слідувати й за тембровим колоритом.

У процесі роботи з альтами хормейстер закликає до уваги також басів, оскільки альти здебільшого дублюють їхню партію. Вже з самого початку співу альтова група буде сольфеджувати з тенденцією до пониження, що провокується властивостями основного тону сі-бемоль мінору. Тому директор просить вокалістів інтонувати початок мелодій трохи гостріше. Після того як альти просольфеджують свого партію, керівник хору працює з ними над тенорами.

Тенори, як правило, порівняно легко справляються зі своєю партією. Треба тільки вимагати від них гранично нестійкого інтонування звука ле-бекар як ввідного тону.

При розучуванні басової партії хормейстер. Як і в роботі з альтами, прагне до уникнення заниженого звучання основного току.

Одночасно керівник хору добивається також від басів виразного насиченого тембру, який відповідав би суворому та стриманому характеру скорботної музики.

Розучивши цю частину по партіях, диригент приступає до роботи над нею з усіх хором. Тут і хормейстер, і його вихованці мусять звернути увагу не лише на акордове звучання, а й на ансамблеву злагодженість, метро ритм. Однаковий ритм у всіх голосах спричиняється до компактності, щільності хорової фактури.

Диригент слідкує за ансамблем, зміною шоанів, подвоєні голоси радить співати тихіше, баси - гучніше, що значно полегшить ансамблювання та дасть змогу яскравіше підкреслити гармонію.

Робота над хором Б. Лятошинського можна продовжувати так: хормейстер ознайомлює колектив з музикою першої частини твору. Спочатку хор співає її із закритим ротом при підтримці фортепіано, а потім зі словами. Працюючи над першим розділом ні диригент, ні хористи з особливими труднощами не зустрінуться, бо розучена раніше третя частина за мелодикоінтонаційним, фактурним, метроритмічним викладом майже тотожна першій.

Найскладнішою є середня частина твору, яка контрасту першій та третій.

Основне смислове навантаження тут несуть на собі сопрано. Поліфонічна фактура спричиняється до неспівподання ритму та поетичного тексту в ритмі партій. Цей розділ вирізняється великою емоційною виразністю музики, розширенням діапазону кожного з голосів.

Починати роботу треба з програванням на фортепіано та сольфеджування по партіях. Партія сопрано, незважаючи на плавність мелодичної лінії в цілому, відкривається стрибкоподібним рухом.

Співаки схильні підвищувати ці інтонації, тому останні вимагають ретельного закріплення. Привертають до себе увагу також низхідні великі секунди.