Система формування вокально-хорових навиків
а)
ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля-ля...
б)
лег - кий ві - те - рець, лег - кий ві - те - рець...
Щоб уникнути “плоского”, “відкритого” звуку можна співати вправи на склади “ду”, “до”, “ту”.
в)
ду - ду - ду, до - до - до, ту - ту - ту.
Щоб виробити однакове звучання голосних слід співати вправи на одній висоті, на склади:
Ді, де, да, до, ду;
Мі, ме, ма, мо, му;
Грі, гре, гра, гро, гру;
Е, лі, о, но, фа.
Подолати сипле звучання голосу теж допомагають спеціальні вправи: наслідування дзвіночка, сопілки, скрипки, балалайки. Такі вправи діти сприймають як цікаву гру і це дає позитивні наслідки. Так вчитель пропонує дітям пригадати як дзвенить дзвіночок, спочатку діти тренуються на одній висоті, потім співають звукоряд квінти вверх і вниз і, нарешті, арпедисто на склад “дінь”.Увага малюків нестійка, щоб діти не стомлювались від однієї вправи, треба співати інші. Наприклад, діти з задоволенням будуть наслідувати гру сопілки: притуливши дві руки до рота, учні уявляють собі, що грають на сопілці, і на склад “ду-ду” відтворюють пропоновані вчителем звуки. Таким самим способом можна відтворювати гру балалайки на склади “тринь-бринь”, гру скрипаля - “тілі-тілі”. Елемент гри, внесений у навчання добре активізує учнів на уроці. Красу звука ще придає тембр, тому в піснях різних за характером слід придавати різну окрасу звуку (приклади пісень наводжу сама).
Дикція.
Важливе значення на уроках музики має дикція.
Дикція - це виразне вимовляння слів, складів і окремих звуків. Мелодія пісні нерозривно пов'язана з текстом. Між тим дуже часто у хоровому співі, виконанні пісні майже неможливо розібрати слів, не можна зрозуміти, про що співається у пісні, хоч хор може співати гарно, хорошим звуком. Отже, хороша дикція в хорі залежить від гнучкості і рухливості артикуляційних апаратів співаків.
Артикуляція - це робота органів мови, необхідна для відтворення того чи іншого звуків мови. До артикуляційного апарату входить: нижня щелепа, губи, язик, м'яке піднебіння і голосові зв'язки. Всі частини артикуляційного апарату повинні бути ненапруженими., і в той же час активними. Вирішальне значення для утворення голосних і приголосних звуків має язик і губи, які повинні бути дуже рухливі, вільно і активно набувати потрібного положення, нижня щелепа повинна вільно опускатися вниз.
Щоб домогтися чіткої вимови тексту, треба навчити дітей співати ненаголошені голосні, чітко вимовляти приголосні. Отже, приголосні звуки повинні вимовлятися швидко, активно, енергійно. При млявій роботі артикуляційного апарату приголосні звучать “розмазано”, погіршують якість звуку. Особливо треба звернути увагу на швидку, коротку вимову свистячих звуків - “з” і “с”, шиплячих - “ж”, “ч”, “ш”, “щ”, які при відсутності чіткої дикції створюють в хорі неприємний свист і шипіння. Дуже швидко і чітко треба вимовляти послідовності кількох приголосних, наприклад, в словах “безстрашний”, “безсмертний”, “скромний”. Таким чином основу співу складають голосні звуки. Це не говорить про те, що приголосні звуки не мають ніякого значення. Навпаки, без чіткої вимови приголосних не може бути чіткого співу. В співі приголосні звуки вимовляються, як уже згадувалося, зібрано, коротко, енергійно. Така вимова приголосних допомагає чіткому і повному звучанню голосних, що йдуть за ними, тобто всі приголосні звуки слід відносити до наступного голосного і вимовляти разом з ним. Така вимова сприяє протяжності звучання, безперервності музичної фрази і вокальної лінії в цілому. Деякі приголосні, наприклад “р” і “б” треба нерідко ніби подвоювати. (“Льодолом” М. Д. Леонтовича)