Тарас Петриненко
ПІСНІ ТАРАСОВОГО СЕРЦЯ
Розпочинаючи зустріч, пан Тарас Петриненко сказав:
“Це чудо, що український артист ще може виступати в своїй Батьківщині, для українських глядачів.”
Він, як ніхто інший, має право на такі слова. За більш як 25-річну творчу діяльність здається, досяг всього. Його люблять і боготворять і в Україні, і за її межами. За одну пісню “Україно” вже можна вшановувати його всілякими можливими й неможливими почестями. Але українська патріотична особистість Тараса Петриненка прагне понад усе лише одного, — щоб нарешті українська культура, музика, пісня здобули гідне місце насамперед у своїй державі.
Музиканти, котрі працюють поряд з ним, заслужена артистка України Тетяна Горобець, яка також довго співає поряд з Петриненком, добряче обізнані з драконівськими проявами так званого українського шоу-бізнесу.
Це в якій ще державі світу може існувати така парадоксальна ситуація, за якої співаку, поету, композитору найвищого рівня, як Петриненко, немає місця в україн-ському теле- радіопросторі, а концертна діяльність перетворюється на Голгофу.
Якими словами можна говорити про владу, при якій заїжджі, з дозволу сказати, співаки під фонограму дають концерти, квиток на які зовсім не співрозмірний з нашими зарплатами, а справжні майстри - українські виконавці змушені з останніх сил за свій кошт привозити якісні концерти буквально за копійки.
Квиток на півторагодинний концерт живої музики Тараса Петриненка з п’ятьма музикантами, з дорогою музапаратурою коштує всього 20 гривень. Рівень кожного з них можна виміряти лише дуже високими мірками. Хіба зможе така ціна окупити витрати як матеріальні, так і моральні! А по телебаченню, радіо, на сценах міст і містечок – засилля сердючок, співаючих ректорів з студентською безплатною багатотисячною підтанцьовкою та бек-вокалом! Все це нам буквально насаджують, вкручують у мізки.
На концерті в Коломиї музиканти співали на межі можливостей, оскільки напередодні давали майже двохгодинний концерт у Богородчанах, де в залі температура повітря не перевищувала температури надворі. В результаті – голоси застуджені, а наступного дня мав бути ще виступ у Івано-Франківську.
Тарас Петриненко, якби захотів, то давно вже співав би в Росії, а може, в Америці. З його голосом діапазону в 4 октави, з його унікальним талантом поета, композитора, музиканта неважко було б влаштуватись у житті, обзавестись охороною й престижним авто, жити шикарно й весело. Але тоді це вже не був би Тарас Петриненко.
Батьки, називаючи сина цим ім’ям, (бо народився 10 березня, в день Тараса, що в перекладі означає “бунтівник”), неначе прирікли його на вічні випробування, бо самі були такими – українськими громадянами, патріотами. Тарас з раннього дитинства відчув на собі “переваги” імперського соціалізму, коли його батькам, відомим в Україні людям, інтелігентам, дорікали тим, що їхній син носив таке ім’я і розмовляв “нє русскім язиком”.
Мої найяскравіші спогади про Тараса Петриненка сягають першої “Червоної рути” 1989 року. Тоді в спілкуванні з журналістами співак не боявся говорити відверто про те, що перед поїздкою до Чернівців йому погрожували, попереджали, що може недоїхати на фестиваль…Тоді співак не зважав на погрози, як, власне, і надалі слухався виключно свого сумління, совісті, громадянської гідності.
Минуло 15 років. Змінилися обставини нашого життя. Перефарбовувалися і не раз маститі політики, журналісти, артисти, бізнесмени. Їм на першому місці бачилися здебільшого власні спокій, добробут, кар’єра. Нині можна на пальцях перерахувати митців, котрі не зрадили власним принципам, залишилися свідомими того, що Україна – понад усе. Попри жахливу тотальну зневіру, наперекір скочуванню держави у прірву, Тарас Петриненко вірить, що Україна нарешті підніметься з колін, посяде гідне місце у світі.
Хоч він і не політик, але твердо переконаний, що Україні дуже потрібна українська, патріотично налаштована влада.