Феномен революційних пісень

Слова і голос, поезія і музика — велика мобілізуюча сила, яка найкраще виявляється в боях за людський прогрес. «Кожного разу,— пише композитор Шостакович,— коли людство рухається вперед, у перших лавах, поруч пра¬пороносців, крокують музиканти. Вони додають сил мужнім і дужим борцям, вони кличуть впе¬ред слабких і хитких». І чим запекліші ста-ють бої, тим мужніше звучить слово револю¬ційної пісні. «Там, де бурхливо розгоряються по¬літичні бої, там народжується політична пісня» (А. Луначарський). Таким часом в Росії і на Україні була друга половина XIX ст., коли над цими краями і над усією Європою пронеслися великі революційні бурі, які принесли народам нові ідеї і нові пісні.

Історія знає багато прикладів, коли пісня гуртувала людей у монолітні ударні бойові сили, які перемагали набагато численніших ворогів. Пісня діяла як зброя. Французькі вій¬ська 6 листопада 1792 року, піднесені до бойо-вого екстазу словами «Марсельєзи», яку співали, ідучи в бій, усі — від солдата до команду¬ючого фронтом генерала Дюмур'є, зламали опір противника і перемогли його з небувалим успі¬хом. Мобілізуюча сила пісні була настільки великою, що тодішній німецький поет Ф. Клоп-шток порівняв «Марсельєзу» зі жницею, яка ко¬сить армії. «Вона скосила життя п'ятдесяти ти¬сяч німецьких солдат, але вістря її серця, одначе, не затупилося» .

Ще більшу силу мала пісня на полях рево¬люційних боїв. «Інтернаціонал», «Червоний пра¬пор», «Варшав'янка», «Сміло, товариші, в ногу», «Шалійте, шалійте, скажені кати», «Вічний ре¬волюціонер» і багато інших пісень діяли на ба¬рикадах і фронтах, як багнет, як бомба. Про важливу мобілізуючу роль і місце революцій¬ної пісні в політичному русі народів колишньої царської Росії не раз писав В. І. Ленін, зокре¬ма в його статті про Першотравневі демонстрації

1913 року читаємо: «Із співанням револю¬ційних пісень, з гучними закликами до рево¬люції в усіх передмістях столиці і в усіх кін¬цях міста, з червоними прапорами боролися ро¬бітничі юрби на протязі кількох годин протії мобілізованих, з подесятереною енергією уря¬дом, сил поліції і охрани. І робітники зуміли дати відчути найзавзятішим із царських оприч¬ників, що боротьба йде не в жарт...» Пісня була і зброєю, і прапором, і організатором великих боїв. Газети, листівки, збірки пісень популяри¬зували нові пісенні твори, марші, сотні агіта¬торів навчали людей співати їх і сміливо вихо¬дити з ними на вулицю, іти на барикади.

Пісня була випробуваною, діючою масо¬вою зброєю, тому в листівках 1903, 1905, 1917-pp. часто зустрічаються заклики до робіт¬ників: «Завчіть робітничі пісні, надруковані в наших листівках... Виходьте на вулицю! Беріть червоні прапори! Співайте голосніше ваші бо¬йові пісні!.. Гнобителі дрижать, коли чують звуки робітничих пісень». Усі великі й малі ре¬волюційні бої були насичені не тільки брязко¬том зброї і вогненними спалахами боротьби, а й піснями. Без пісні не проходила ні одна, більша чи менша, революційна подія, пісня зав¬жди несла до мас основні ідеї нового, «при¬йдешнього дня». Історія знає багато судових про¬цесів над героями революційної боротьби, над тими, хто відмовлявся від особистого і ради доб¬ра народу клав на жертовник свою голову, від¬давав людям своє серце, свою енергію і розум. Та відомо, що, поруч революційних діячів, можновладці садовили на лаву підсудних і піс¬ню, виносили брутальний і рішучий вирок: за¬боронити, не пустити до народу, не дозволити співати, замкнути за грати замком цензури і по¬ліцейської зброї. В архівах російської царської цензури лежать тисячі «вироків» про заборо¬ну тої чи іншої збірки пісень або окремої пісні. Заборонялися навіть ті пісні, у яких критику¬вався сільський «соцький» («Якби я був пол¬тавський соцький»). Такі ж присуди виносилися і австрійськими судовими органами. У 1882 р. в Женеві вийшла збірка «Czegoz chca?» («Чого прагнемо?»), у якій була надрукована пісня Червенського «Червоний прапор». Австрійська влада у Кракові розпорядженням від 23 жовтня 1882 р. за №. 22444 конфіскувала збірник за те, що в ньому нібито надруковані заклики «до насильної зміни влади», «до бунту».

Подібний вирок «Червоному прапору» винес¬ла і російська царська влада. Варшавський ге¬нерал-губернатор Скалон 22 грудня 1905 року видав розпорядження, у якому говорилося: «За спів недозволенпх і революційних гімнів — ...«Червоний прапор», «Варшав'янка» — винних слід карати або в'язницею до трьох місяців, або грошовим штрафом до 3000 крб.»Революційні пісні кожного народу попов¬нюються з трьох вічно живих джерел. Передусім, їх творить сам народ, висловлюючи у найрішучіший і образній формі свої погляди, праг¬нення і заклики свого часу. Це основне джере¬ло доповнюється також літературою, творами кращих поетів, композиторів. І нарешті, третім джерелом є революційні пісні, створені іншими народами, їх перекладають, переробляють рід¬ною мовою відповідно до своїх обставин життя та боротьби і заносять до арсеналу як свою власну зброю. Так на Україну прийшли кращі пісні революційної Європи («Марсельєза», «Вар¬шав'янка», «Інтернаціонал»), російського проле¬таріату («Сміло, товариші, в ногу», «Ви жерт¬вою в бою»). В свою чергу, з українського репертуару набули міжнародної популярності «Заповіт», «Вічний революціонер», «Шалійте, ша¬лійте, скажені кати». Народи щедро обміню¬ються найкращими здобутками свого творчого духу.

Пісні роблять безсмертними імена їх авто¬рів (коли вони відомі) і крокують з ними у віки історії (Е. Потье — автор «Інтернаціона¬лу», В. Свенціцький — автор «Варшав'янки» та ін.). G пісні, які прославили міста, де вони на¬родилися або набрали нового звучання, підніс¬ши на своїх крилах і їх назву, і частку їх історії. Здавна відома «Марсельєза» була створена вночі з 25 на 26 квітня 1792 року ка¬пітаном інженерних військ французької армії в Страстбурзі. Якобінці її підхопили і виставили перед народом як заклик до повалення тира¬нії. В такій інтерпретації занесли її марсельці до Парижа. Пісню назвали «Марсельєзою», від міста Марсель.