Даль Володимир Іванович

Коли одного разу Марія Іванівна запитала маленького Володю, чи хоче він стати перекладачем, хлопчик відповів: “Ні. Не хочу увесь час шукати слова”. Тоді ніхто не міг припустити, що полювання за словами стане головною ознакою його життя.

2. Даль і Пушкін

У 1832 році була надрукована перша книга казок Володимира Даля, що принесла йому літературне визнання. У жовтні цього ж року автора книги заарештували за те, що в його казках містилося глузування з уряду.

Виручив Даля В. А. Жуковський, який був наставником великого князя Олександра Миколайовича. Великий князь звернувся до царя з проханням, і Даля звільнили.

Успіх книги був несподіваним для автора, хоча її швидко вилучили з продажу.

Володимир Іванович хотів подарувати книгу О. С. Пушкіну, оскільки давно мріяв познайомитися з улюбленим поетом. Жуковський обіцяв посприяти цьому, але все якось не виходило. І тоді Даль вирішив діяти сам.

Після одруження Олександр Сергійович жив на Великій Морській, куди й вирушив Даль. З перших слів вони знайшли спільну мову і почувалися як давні приятелі. Пушкін із захватом читав подаровані йому казки вголос, захоплювався прекрасною російською мовою.

Даль сказав Пушкіну, що працює над збиранням слів і вже має їх тисяч двадцять. Тоді Олександр Сергійович порадив йому зробити словник живої російської мови.

З цієї зустрічі зав'язалася дружба двох великих літераторів.

Вдруге вони зустрілися в 1833 році в Оренбурзі, де Володимир Іванович прожив вісім років. Олександр Сергійович, задумавши написати “Історію Пугачовського бунту”, приїхав до цього міста, щоб оглянути місце дії. Зупинився він у губернатора В. О. Перовського.

Володимир Іванович Даль добре знав історію Оренбурга, і Пушкін разом з ним вирушив місцями, де діяв Пугачов.

Усі п'ять днів Пушкін і Даль були поруч. Вони дуже багато говорили, ділилися планами: поет мріяв написати про Петра І.

Їздити на полювання. Коли воно бувало вдалим, гість радів, як дитина.Перед від'їздом з Оренбурга Пушкін провів вечір у Даля. Бесіда видалася жвавою, Пушкін весело, сміявся й багато говорив.

Двадцятого вересня Пушкін виїхав із Оренбурга.

Наприкінці 1836 року, супроводжуючи губернатора, прибув до Санкт-Петербурга. В. І. Даль, де знову зустрілися з Олександром Сергійовичем.

27 січня Олександр Сергійович був смертельно поранений. Про це Даль довідався лише наступного дня. Негайно ж він вирушив на Мойку. Біля будинку поета побачив натовп. Ледь протиснувся до квартири. Лікар Аренд на всі питання про самопочуття Пушкіна тільки знизував плечима.

Будинок Олександра Сергійовича повнився найближчими друзями поета: Данзас, Плетньов, В'яземський, Мещерський, Тургенєв, Карамзін.

Даль увійшов до кабінету, де лежав поет. Поруч з ним сидів Василь Андрійович Жуковський, який побачивши Даля, підвівся й поступився місцем поруч з поетом. Хворому дали опіум, йому стало набагато легше. Даль узяв руку пораненого. Відчувши пульс Володимир Іванович на мить повірив, що Пушкін виживе. Олександр Сергійович уважно спостерігав за Далем. Він вірив йому, і від того почувався легше.

До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. “Будь ласка, швидше...”, - шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: “Життя закінчене, важко дихати, душить”. Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного.