Історизми та архаїзми в літературних творах

Історизми та архаїзми в літературних творах

ІСТОРИЗМИ - слова або сталі словосполучення, які означують реалії, що вийшли з ужитку й належать до старовини. Як стилістичний засіб І. відтворюють історичний колорит певної доби. Численні І. в творах Шевченка засвідчують його добру обізнаність у галузі історії та побуту Давнього Риму (кесар, раб, тіара, патрицій, конглав, терма, гладіатор, амфора тощо), Давньої Греції (гінекей, гетера, вісон тощо), Іудеї (фарисей, бурнус, равві, єсей, хітон тощо), а також Малої Азії, Близького Сходу, Єгипту, Європи (сарацин, копт, фараон, трубадур, галльський легіон, автодафе, чура, таляр та ін.). Основними джерелами І. періоду козаччини були для Шевченка “Краткое описание Малороссіи”, літописи Самійла Величка та Самовидця, “Історія русів”. З добою козаччини пов'язані назви: 1) чинів військової ієрархії (гетьман, отаман, кошовий, полковник, есаул, старшина, козак лейстровий, копітан), 2) різного роду військових угруповань (військо, табор, кіш, товариство, обоз, компанійці), 3) атрибутів влади (клейноди, булава, бунчук, знамено, труба), 4) зброї, військового спорядження (гаківниця, спис, ратище, чайка, байдак, панцир, намет).

І. в творах Шевченка, з одного боку, позначені піднесеністю, що поєднується з героїзацією, часом романтизованою гіперболізацією подій минувшини: “У труби затрубили, // У дзвони задзвонили, // Вдарили з гармати, // Знаменами, бунчугами // Гетьмана укрили” (“У неділеньку у святую”), “Не вернуться запорожці, // Не встануть гетьмани, // Не покриють Україну // Червоні жупани!” (“До Основ'яненка”), а з другого - пройняті іронією, зневагою, забарвлені гротесково (найчастіше при зображенні й характеристиці ворогів українського народу, різного роду нападників, поневолювачів): “…А з шкур наших // Собі багряницю // Пошив жилами твердими // І заклав столицю // В новій рясі” (“Сон - У всякого сво доля”), “Як цариця по Києву // З Нечосом ходила… // І Межигорського Спаса // Вночі запалила. // І по Дніпру у золотій // Галері гуляла, // На пожар той поглядала, // Нишком усміхалась” (“Невольник”).

І., навіяні історією часів Київської Русі, виконують у Шевченкових текстах функцію відтворення колориту минувшини, напр.: русичі (населення Київської Русі і вояки київських князів) - “Допировали // Хоробрі русичі той пир, // Сватів упоїли, // А самі простяглися // За землю руськую” (“З передсвіта до вечора”), шелом (старовинний головний убір, який захищав вояка від ударів холодної зброї) - “З передсвіта до вечора… // Бряжчить шабля о шеломи, // Тріщать списи гартовані” (там само); улуси (селища або табори кочовників) - “Потягли в свої улуси // З турками татаре” (“Заступила чорна хмара”), дружина (у Київській Русі - загін князівського війська) - “По двору тихо походжає // Старий веселий Рогволод. // Дружина, отроки, народ // Кругом його во златі сяють” (“Царі”).

Історизми Шевченко вживає у прямому й переносному значеннях, пор.: орда - пряме: татарське військо (“Була колись шляхетчина, // Вельможная пані; // Мірялася з москалями, з ордою, з султаном”. -“Гайдамаки”), орда -переносне: натовп або взагалі велика кількість кого-, чого-небудь (“За балом бал у генерала, // За генеральшою чимала // Орда панів і паничів”. - “Петрусь”); отаман - пряме: виборний начальник збройного загону у козаків (“Наш отаман Гамалія, // Отаман завзятий, // Забрав хлопців та й поїхав // По морю гуляти”. - “Гамалія”), отамане, отамани - переносне: як форма звертання до козаків (“Не в Сінопу, отамани, // Панове молодці, // А у Царград, до султана, // Поїдемо в гості!” - “Іван Підкова”); переносне значення зберігає іменник отаман у звертальних сполуках типу батьку-отамане (батьки-отамани), брате-отамане (брати-отамани), отамани товариші (“Ходім, батьки-отамани, // У Фастов в неділю”. - “Швачка”; “Зібрав Тарас козаченьків // Поради прохати. // “Отамани товариші, // Брати мої, діти! // Дайте мені порадоньку, // Що будем робити?” - “Тарасова ніч”). Деякі І. функціонують лише в переносному значенні, напр.: сатрап (про царя Миколу І та його прислужників) - “Найшовсь-таки один козак // Із міліона свинопасів, // Що царство все оголосив - // Сатрапа в морду затопив” (“Юродивий”); візантійство (офіційна релігія) - “А панство буде колихать, // Храми, палати муровать, // Любить царя свого п'яного, // Та візантійство прославлять, // Та й більше, бачиться, нічого” (“Я не нездужаю, нівроку”).

Часто вживаний у Шевченкових текстах І. гайдамака, гайдамак (козак-повстанець, учасник боротьби проти панування польських поміщиків в Україні 17-18 ст.) завдяки романтизації історичних подій та їх дійових осіб переосмислюється як “споборник святої волі”, напр.: “Сини мої, гайдамаки! // Світ широкий, воля - // Ідіть, сини, погуляйте, // Пошукайте долі” (“Гайдамаки”); пор. пряме значення: “Я не старець, пане! // Я, як бачте, гайдамака” (там само).

Як лексичний художній засіб І. розширюють функціональні можливості поетичного слова-образу й нерідко переростають у Шевченкових творах на слово-символ.

Література:Рогаль М.С. Книжна мова як одно з джерел історичної військової термінології в поезіях Т.Г.Шевченка // Джерела мовної майстерності Т.Г.Шевченка. - К., 1964.