Багатство української мови

Щодо походження сучасної української літературної мови в науці – тут жодних проблем немає. Загальновідомо, що її започаткував наприкінці XVIII ст. І. Котляревський, а основоположником став Т. Шевченко.

Щоб дослідити походження української мови, слід з,ясувати послідовність, час і місце виникнення властивих її фонетичних, граматичних і лексичних рис.

Рубіж ХІ-ХІІ ст. можна умовно визнати часом завершення формування української мови й початком нового етапу її історії.

Формування українського народу та його мови почалося приблизно з середини І тисячоліття н. е. й розтягнулося на кілька століть. Проте тим рубежем, від якого українська мова виступає з усіма характерними мовними особливостями, що становлять її специфіку, був приблизно кінець ХІ – початок ХІІ ст. найдавніша точно датована пам,ятка українського рукописного мистецтва, яка збереглася до наших днів, належить до середини ХІ ст. Це широковідоме в науці знамените остромирове Євангеліє 1056-1057 рр. шедевр вітчизняної і світової культури книги, створене у великокняжому скрипторіїї при Софіївському соборі в Києві. Традиційно цю пам,ятку прийнято вважати початком книжкової справи в Україні.

Після запровадження християнства зростає потреба в богослужбових книгах. При найбільших храмах, при князівських резиденціях формуються бібліотеки і створюються скрипторії. Так, у бібліотеці скрип торію при соборі Св. Софії вже у 1037 році зберігалося понад 950 томів літератури різного змісту й призначення.

У 1969 році український археолог С. Висоцький виявив на штукатурці ХІ ст. південної стіни вівтарної частини Михайлівського притвору Софіївського собору в Києві невідому до того абетку з 27 літер, подібну до кирилиці. Слід згадати також і писемні угоди, укладені київськими князями: Олегом(911р.), Ігорем(944р.), і княжною Ольгою(956р.) з Візантією.

Отже, ми бачимо, що розвиток і збагачення української мови почалося з давніх-давен. І в наші дні ми можемо пишатись багатством нашої мови.

1. Рідна мова.

Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. «До основних кваліфікаційних якостей громадянина входить активне володіння рідною мовою» (У.Аммон).Нормальним є, коли рідну мову діти засвоюють від батьків. Однак специфічні умови існування нашого народу і породжувані ними фактори страху і холуйства часто руйнують цей природний у цивілізованому суспільстві процес, а тому в історії України звичні випадки, коли до рідної мови значна частина українців повертається лише у зрілому віці – якщо взагалі повертається .

Що ж до двох «рідних мов», ідея яких так інтенсивно донедавна насаджувалась серед неросійських народів, то друга «рідна» мова – явище таке ж природне, як друга голова в чорнобильських телят-мутантів.

Про дві рідні мови можна говорити хіба що стосовно окремих змішаних сімей, однак наукою зафіксовано, що вже в третьому поколінні тут залишаеться одна мова.

Існують нації, складові частини яких користуються різними мовами (наприклад, швейцарці – німецькою, французькою, італійською, рстороманською), є також різні нації, що послуговуються однією мовою (наприклад, іспанською користуються, крім іспанців, чілійці, кубинці, аргентинці, мексиканці та ін.). Однак це не більше, як виняток, що підтверджує правило: назва народу і його мови мають той самий корінь.

Українська мова є мовою українською народу, отже, вона і тільки вона повинна буги рідною для кожного, хто вважає себе приналежним до української нації. «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема» (В.Сосюра).

Історія розпорядилася так, що чимала кількість українців як в Україні, так і поза їі межами, зберігаючи свою духовну спорідненість з українською нацією, не мала можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнуги повної денаціоналізації – власної і своїх дітей, – ці люди перш за все мають оволодіти українською мовою як найголовнішим каналом зв'язку з рідним народом, його культурою та устремліннями.