Українська мова крізь віки
Українська мова крізь віки
Як плоть моя замішана
на крові , отак мій дух -
на українській мові.
Т.Майданович
У кінці другого тисячоліття українці отримали історичний шанс на утвердження власної державності , і мові належить особливе місце в цьому процесі , процесі етнонціональної консолідації . Мова забезпечує постійність даного процесу , кодуючи його на рівні як свідомості ,так і підсвідомості.
Живим прикладом мовної лояльності для багатьох представників української еліти стали їхні контакти з українським зарубіжжям . Ефект посилювався тим , що брати по крові зуміли уникнути асиміляції далеко на чужині , контактуючи з багатьма мовами.
Пропагандистська машина радянської доби ретельно фільтрувала інформацію про все , що перебувало по той бік залізної завіси . І хоча ідеологічні лозунги бралися на віру не стовідсоткове й далеко не всіма в українському суспільстві , все ж таки не можна ігнорувати той слід , який вони залишили в масовій свідомості .Як антитеза офіційній пропаганді в Україні сформувалася романтична ідея діаспори. Основу її становила досить фрагментарна інформація , вичитана між рядками підцензурних публікацій та почута з передач західних радіостанцій ,які доходили переважно уривками через постійне заглушування .У пильному інтересі до діаспорних проблем ,попри деяку однобічність отримуваної в Україні інформації ,відбивалося найсуттєвіше - загострена увага до національного життя ,зокрема до мови як провідної ознаки національної свідомості.
Змінився статус української мови на історичній батьківщині ,відтак і в діаспорі - тепер українська є мовою державної нації .Ці зміни надто повільно долають шлях від проголошення до реального втілення ,але загальний прогноз щодо розвитку мовної ситуації в Україні став значно оптимістичнішим .Розвиток української мови в діаспорі - це не просто частина історії національної мови .Це важливий соціолінгвістичний і етнокультурний ресурс ,школа виживання і самоусвідомлення .Як відчуття Батьківщини часто загострюється на чужині ,так особливості мовної свідомості рельєфніше постають у двомовному соціумі.
Українська західна діаспора - це сьогодні 12 млн. чол. З них у США проживає 2 млн. українців За даними демографічних досліджень , українською мовою спілкується близько 25 американських українців. У Канаді проживає близько 1 млн. Українців/дані 1989 р./.
Східна діаспора - це близько 7 млн. українців, із яких 4 млн. проживає в Росії.
Таким чином, якщо враховувати офіційні дані перепису населення 1989 р. в колишньому Радянському Союзі, загальна кількість українців світу становить близько 50 млн. чол. З них 37.5 млн. проживає в Україні. Але є й інші дані - неофіційні. У 1992 р. на Всесвітньому форумі українців у Києві Ю. Шимко назвав таку вражаючу цифру: за секретними даними МВС колишнього Союзу, українців у світі нараховується більше 86 млн. чол. За неофіційними даними різних українських організацій Росії, українців у РФ - близько 10 млн. чол. Незважаючи на типовість проблем. ,що поставали перед представниками української діаспори в різних країнах, вирішення цих проблем відбувалося по-різному. Особливо разючий контраст являє собою діаспора Канади й Росії. Українці Канади зробили вагомий внесок у культурно-історичне та суспільно-політичне життя цієї країни. Українську діаспору можна розглядати як каталізатор так званої політики мультикультуризму. офіційно проголошена прем'єр-міністром Канади Жаном Кретьєном на Конгресі українців Канади в 1981 році, ця політика гарантувала вільний розвиток мов і культур усіх етнічних груп країни. Державні установи й організації Канади охоче запрошують до себе українців -випускників університетів, бо вони здавна мають репутацію працелюбів, добре володіють обома державними мовами(англійською і французькою), не забуваючи при цьому і своєї. Звичайно, так було не завжди. Представники першої хвилі еміграції ( кінець 70-х років ХIX ст. ,приблизно І70-І80 тис., а за неофіційними даними - 600 тис. Осіб) - це переважно селяни з найвідсталішої частини Австро-Угорської імперії. Дослідження 1921 р. в Канаді показали, що 51% українців не вміли читати й писати жодною мовою.