Українська мова, її походження, вивчення і захист

Заборонили виголошувати промови українською мовою і на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському у Полтаві 1903 p. Заборонялися наукові праці, написані українською мовою, неологізми і наукові терміни, що іноді призводило до того, що писалися ніби белетристичні твори з використанням у сюжеті наукових подробиць, скажімо, з медицини, щоб “преподать народу кое-какое поученіє по части сельского хозяйства, вопросов нравственных или чего бы то ни было из круга знаний, доступных и нужных простолюдину”,- як зазначалося в Записці Академії наук про відміну утисків малоросійського друкованого слова в 1914р. (Іван Огієнко).

Ось як Іван Огієнко описує наслідки заборони української пісні: “Коли українці бажали проспівати рідну пісню, губернатори вимагали інколи співати її по-французькому або по-московському... Так було, скажімо, в Одесі, де відомий губернатор Зелений примусив замість “Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці” співати “Ой, не хади, Гришка, да и на пикник”.

У 1908 р. указом Сенату культурну й освітню діяльність в Україні визнано шкідливою, “могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности”.

Як бачимо, сучасний стан української мови, відсутність у містах українського мовного середовища, відмова багатьох українців від рідної мови - це сумний наслідок багатовікової політики царизму, а згодом - сталінізму.

Уже за радянських часів витворилися антинаукові теорії “злиття націй”, “двох рідних мов”. Нехтувалося значення мови як системи мислення, забувалося, що рідна мова невіддільна від рідної землі, народу, рідної історії. За цими теоріями, як пише Михайло Косів, “мова цілого народу, виявляється, може бути безперспективною, а отже, безперспективний сам народ (якщо, звичайно, розуміти народ не як аморфну біологічну масу, а як субстанцію духовну)” 17. 72

У 1933 р. в Україну надійшла телеграма Сталіна про припинення українізації, після якої почалося знищення діячів української культури. Тотальна денаціоналізація призвела до повного знеосіблення людини, відриву її від національного коріння, створення асимільованого населення, яким легше керувати. Цьому сприяли також і постанови ЦК КПРС та ЦК КПУ (травень 1983 р.) про посилення вивчення російської мови, поділ українських класів у школах на дві групи для вивчення російської мови, а також підвищення платні учителям російської мови. Відомий також припис захищати дисертації тільки російською мовою, якщо навіть ці дисертації були з української мови чи фольклору.

Порівняння історичного розвитку російської та української мов

Українці розвинули свою мову на грунті місцевих племінних об'єднань, а не з якоїсь давньоруської спільності. Українці - безпосередні нащадки населення Київської Русі, а, отже, і мова їхня успадкована від старої мови полян, древлян, волинян, сіверян, бужан, уличів, тиверців та інших давньоруських племен.

Найдавніші іноземні мандрівники, що перебували в Україні і в Московії, бачили відмінність цих мов: “Русинський народ щодо мови відмінний як від росіян, так і від поляків, уже за давніх віків” (Франтішек Палацький);

“Українці - стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Вона має риси, подібні до московської... всі вони однаково задовольняються двадцятьма дев'ятьма літерами” (Ельвія Челебі, 1657); “Українці - це нащадки Київської Русі” (Мальт-Брюн, 1807); “Можна, отже, малоруську мову вважати зовсім окремою мовою, а не тільки діалектом великоруської мови” (Шафарик).

Ось як красномовно пише про це Делямар (1869): “Історія не повинна забувати, що до Петра І той народ, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами, і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той народ, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Європі добре вміли відрізняти Русь від Московії” 18. 73Питанням порівняльної лексикографії української і російської мов займалися як російські, так і зарубіжні вчені. Наприклад,' професор Оксфордського університету Карл Абель виділяв дві гілки руської народності: слов'яноруси (українці) і фінноруси (московити). Він пише, що в кінці ХІХ ст. тільки в європейській частині Росії жило 40 млн. фінно-татарського населення і лише 15 млн. чисто слов'янського. Тому процес ослов'янення Московії затягнувся більше як на 500 років. Причини - величезні території, прилив фінно-угорських і татарських етнічних елементів. За Петра І було заборонено говорити, що в Сибіру та в Азіатських землях живуть не чисті великоруси, а фінно-угри, татари та інші народи.