Українське термінознавство – здобутки і втрати

При опрацюванні термінологічної справи дуже часто виникає побажання чисто мовного характеру, тобто грамотності. Це перш за все стосується української частини. Річ в тому, що багато словників видається у видавництвах, де не завжди є досвідчені коректори. Буває і таке, що автор платить гроші чи знаходить собі спонсора, який за нього заплатить, і вирішує обійтися без доброго редактора чи коректора. Якось так вийшло, що останнім часом мені доводиться рецензувати немало словників термінологічного характеру. Я навіть зустрічався з такими фактами, що окремі автори, коли їм радиш знайти собі філололога і співпрацювати з ним, вважають, що такий філолог перебере їхню славу співаворства. Це хибне розуміння. Я дуже поважаю авторів-практиків, але філологічне око може їм дуже багато допомогти. Мені завжди перед очима стоїть приклад колишнього ректора Львівського університету ім. І.Франка академіка Євгена Лазаренка, який прекрасно знався на мові та філології зокрема, при творенні чудового “Мінералогічного словника” (К.,1975), але не побоявся взяти співавтора.

Останнім часом у термінології виникла велика проблема з дієприкметниками активного стану, бо дехто, намагається, і не без підстав, за всяку ціну уникати таких зворотів ув українській мові. Це перш за все тому, що існує ота вказана мною залежність окремих авторів від російської першооснови і широкої відсутності знань світових термінологічних систем. Крім того, замало вивчається національна лексична система та парадигматика української мови, тобто знову відчувається брак Інституту наукової мови.

Є і проблема багатовидовості у термінології, яка, я вважаю, є дискусійною. Як на мене, тонкощі видовості більше властиві граматико-семантичному філологічному аспектові, ніж науково-термінологічній дефінітивності. Більше того, надмірність використання видових видозмін при окресленні терміна буде розмивати чіткість його дефініції, однієї з найважливіших ознак терміна взагалі.

Слабим місцем нашої національної термінології є відсутність правопису, побудованого на національних підвалинах, тобто відсутність нової редакції української орфографії. Але люди, які, не чекаючи офіційної зміни правописних правил, намагаються розхитувати чинний правопис, виявляють тільки свою надмірну нетерпеливість і не сприяють логічному завершенню розпочатої справи. Необхідно продовжувати переконувати владні структури про хибність, протиконституційність їхньої поведінки, навіть вимагати від влади змінити своє ставлення до мовної політики, до видання нового правопису, інформувати громадськість у засобах масої інформації про справжній стан справ національної проблеми і робити це за допомогою правопису, який знають усі. Необхідна поступовість, як в німців, у нашій справі. Коли мене називають законопослушним, ніби намагаючись образити, я відповідаю: “Я з вами піду на барикади за новий правопис, але гасла буду писати за чинним правописом, бо інакше їх не зрозуміє народ, який знає лише той правопис, за яким тепер навчають у школі”.Нові правила можна використовувати в наукових експериментах, у процесі обговорення, але не наводити на людей страху, бо в тих нових, а властиво повернутих заново, правилах, як знаємо, нічого страшного нема. І це мають зрозуміти всі. Нам треба переконати людей, що противники цих правил просто шукають собі привід, щоб принизити національні прикмети нашої культури, які підтримуються такими недолугими антинаціональними твердженнями чи ухвалами, які одні за одними видають наші урядовці: то, мовляв, у нас нема національної ідеї, то заявляють, що добре, що не затвердили правопису, бо там ніхто нічого не зрозуміє, то наказують нам урочисто святкувати своє закабалення від Росії, так звані Переяславські угоди, то вирішили, що ми повинні писати підручники з історії України для наших дітей разом з московськими ідеологами. Такого ще світ не знав і не бачив.

Я торкнувся лише принагідно успіхів української термінології та термінографії і її тіневих сторін. Ми багато втратили за десять років Незалежності, бо якщо у підвалинах термінологічної справи лежали би національні інтереси, український інтелектуальний потеціал міг би зробити значно більше в багатьох галузях, у тому числі і на шляху стабілізації термінологічних систем.

Список використаних джерел

1. Вербицька О.А. Термін і метафоризація//Культура слова.-К., 1986.-№№).-С.52-56

2. Головин Б.Н., Кобрин Р.Ю. Лингвистические основы учения о терминах.-М., 1987

3. Моральна цінність християнства і відродження національної школи.-К.:Перлина.-1995.-с.15-32

4. Огієнко І.І. Українська церква.-Т.1.-К.: Обнова.-1999.-С.102-110

5. Панько Т.І. Сакральна термінологія//Українське термінознавство.-Львів: Світ.-1994.-с.34-37