Аналіз мови рекламної. Мова сучасного українського телебачення

Як відомо, справжнє життя можливе лише у культурі засобами культури для культури. З багатьох її елементів можна виділити чотири категорії: символи, герої, звичаї, цінності. Мова як “тіло думки” якнайповніше і найвиразніше, тобто цілковито адекватно символізує національний характер, душу народу, спосіб мислення певної спільноти. Саме тому добрий символ є найкращим аргументом – бо ж як місіонер спроможний переконати тисячі людей. Але недостатньо мати ясні і плодотворні ідеї. Щоб повідомити про них іншим людям, та ще й розтривожити думку, спонукати до дії, потрібно ще й виражати їх чітко. Загальнодоступність, комунікативна загальнозначимість – важливий чинник мови рекламної продукції. Це спонукає до певної стандартизації мовлення, створення доцільних зворотів, стереотипів -, з одного боку, водночас до постійного збагачення арсеналу мовного впливу на свідомість багатотисячної різнопланової категорії читачів і глядачів. Унормоване слововживання, яке часто викликає у мовців труднощі, має бути основою у мові рекламної продукції, а отже і рекламіста як людини, що є прикладом у мовному наслідуванні для інших. Мова реклами є особливим, важливим різновидом літературної мови зі своїми закономірностями в змісті та формі. Таке індивідуальне творче слововживання найбільш повно зосереджує реальні перспективи розвитку і вдосконалення мови як явища творчого за своєю сутністю. Але всі ці аспекти стосуються функціонування унормованого слововживання. На практиці ж у мові рекламістів спостерігається невиправдане порушення норм українського літературного слововживання. Культура мови якнайщільніше пов’язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично і стилістично правильною сполучністю слів. Літературна норма – одне з основних понять культури мовлення і стилістики. Закони розвитку мови існують незалежно від волі людей, бо відображають об’єктивні відношення в реальному світі. Отже, в самій закономірності розвитку мови закладені основи формування мовних норм: пізнаючи закони мови, людина формулює мовні норми і застосовує їх доти, поки нова закономірність не буде пізнана, щоб привести до зміни норми або появи варіантів, що відповідають сучасним тенденціям розвитку мови. Мовна норма – це історично зумовлений факт, прояв історичних закономірностей розвитку мови і типових для кожної епохи тенденцій розвитку.., це сукупність найбільш придатних для обслуговування суспільства засобів мови, що складаються як наслідок відбору елементів з числа існуючих, наявних, утворюваних заново або вилучених з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, у широкому розумінні, оцінки цих елементів. В роботі подано стислі поради, які саме слова чи словосполучення найдоцільніше вживати для передачі потрібного змісту, зроблено певні застереження про неправильне або небажане, невдале використання тих або інших слів у певних значеннях, у тому чи іншому контексті. Аналіз містить такі категорії лексики: 1. Синоніми а) близькозначні синоніми; б) слова, замість яких часто помилково використовують інші лексеми; в) спільнокореневі слова-синоніми; г) лексичні паралелізми або дублети; 2. Пароніми 3. Усталені словосполучення 4. Прийменники в найтиповіших синтаксичних зв’язках. Мова рекламної продукції в основному відповідає нормам українського літературного слововживання. Порушення вищеназваних норм виявляється у помилковому виборі слова із синонімічного ряду, сплутування при використанні паронімів, розбіжностях між компонуванням слів і контекстом. Мова – національний скарб. З ним треба поводитись дбайливо – примножувати й вдосконалювати. Адже перед словом усі рівні. Перед Словом рівні, як перед світом: перед небом, землею і сонцем . . . І мова на кожний народ одна, яка всіх урівнює, не знає і не визнає жодної соціальної диференціації, жодного ідеологічного поділу. Мова є справжньою п’ятою ефірною стихією світу.Мова - це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма нашого організування. Мова - душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... У мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання. Літературна мова виникла на основі мови загальнонародної. Загальнонародна мова -це "сукупність усіх слів, усіх граматичних форм, усіх особливостей вимови людей, що розмовляють українською як рідною. Сюди входять діалекти, жаргони, літературна мова, тобто все, що перебуває в мовному спілкуванні народу. Мова засобів масової інформації є особливим, важливим різновидом літературної мови зі своїми закономірностями в змісті та формі. Увагу дослідників завжди привертала взаємодія літературної мови та форми її виявлення в ЗМІ, які мають провідні позиції в плані впливу па розвиток літературної мови, бо як говорив І. Драч: "Диктори та журналісти ЗМІ не тільки добрі знавці мови, вони активні учасники її розвитку й оновлення. Індивідуальна словесна творчість найбільш повно зосереджує реальні перспективи розвитку її вдосконалення мови як явища творчого за своєю сутністю. Але всі ці аспекти стосуються функціонування правильної унормованої мови. На практиці ж у мові ЗМІ спостерігається постійне невиправдане порушення норм української літературної мови. Саме цій проблемі - висвітленню причин порушення унормованого слововживання - присвячено наше дослідження. Мовознавча наука повинна пропагувати найкращі зразки практичної реалізації української литературної мови. У складний час засилля російської мови в розмовній практиці важливим є питання досконалості мови, якої не можна досягти, не вивчаючії норм української літературної мови. Поширенню та усталенню літературних норм повинні сприяти засоби масової інформації, що відіграють дедалі більшу роль у розвитку літературної мови, в збагаченні її словника, в лексичному і граматичному нормуванні, в розкритті її стилістичних можливостей". З огляду на це підвищується відповідальність працівників телебачення за мовне оформлення призначених для передачі в ефір матеріалів, бо кожна помилка диктора завдає великої шкоди справі боротьби за піднесення культурного мовлення. Професійні навички дикторів телебачення повинні відображати норми української літературної мови, бо вони є зразковими носіями ідеології та мови рідної країни. Телебачення - це важливий інформаційний канал, який має необмежений вплив на глядача, і тим самим пояснює свою зразковість. В програмах телебачення нерідко можна спостерігати порушення орфоепічних норм. У мовленні дикторів найбільше вражають слух помилки фонетичного плану. Зокрема, це порушення правила чергування у-в, і-й, варіантів прийменника з, із, зі. Мало що залишається від славнозвісної милозвучності української мови. Це можна пояснити засиллям російської розмовної мови, що впливає на особливості вимови звуків, а також дефекти вимови, пов'язані з будовою мовного апарату журналіста чи диктора. Кожна мова в процесі свого розвитку поповнюється новими словами, створеними за наявними моделями на власному грунті, скалькованими чи запозиченими з інших мов. Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень, правильність і доречність слововживання. Важливим аспектом в роботі диктора чи тележурналіста є також темп і гучність мовлення. Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що існуюча на даний час практика порушення норм літературної мови на телебаченні у значній мірі шкодить прояву державного статусу української мови, не сприяє вирішенню завдань щодо її розповсюдження серед українського глядача, не підвищує його освітній рівень.