Потебня Олександр Опанасович
Народився Олександр Опанасович Потебня 10 вересня 1835 року в селі Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер с. Гришине Роменського району Сумської області) в українській дворянській родині.
Атмосфера, що панувала в сім’ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури.
Маючи за плечима ґрунтовну загальноосвітню підготовку, Олександр Потебня вступає до Харківського університету з метою студіювання юрисдикції, але, провчившись рік, переходить на історично-філологічний факультет, який закінчує в 1856 році.
Вся майбутня діяльність ученого чітко розмежовується на два основні життєві періоди. З 1860 до 1865 року — розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі критичного осмислення ідей В.Гумбольдта і Г.Штейнталя, психологічних досліджень І.Гербарта і Г.Лотце, а також представників класичної німецької філософії, зокрема І.Канта. З 1865 до 1891 року — наукова діяльність у сфері граматики і фонетики російської, української та інших слов’янських мов із застосуванням новітніх досягнень індоєвропеїстики.
Майже все творче життя великого мовознавця було пов’язане з Харківським університетом. Тут він розпочинав як викладач російської словесності, тут у 1861 році захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», тут же у 1862 році пише найзнаменитішу свою працю «Думка і мова».
У тому ж році О.Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. Через рік він повертається до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства.
Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О.Потебні «Із записок з російської граматики» (1874 р.), що була його докторською дисертацією. У ній дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця грунтувалася на великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки.
З 1875 року О.О.Потебня стає професором кафедри російської мови і літератури, де й працює до кінця свого життя. Граматичну систему О.Потебні пізніше творчо використали провідні вітчизняні вчені Д.Овсянико-Куликовський, В.Ягич, О.Шахматов та ін.
Велику увагу приділяв учений вивченню психології словесно-художньої творчості — «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О.Потебню по праву вважають творцем лінгвістичної поетики.
Значний внесок О.Потебня зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію.
В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного О.Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки».
Помер О.О.Потебня 29 жовтня 1891 року, похований у Харкові. Ім’я О.Потебні носить Інститут мовознавства АН України.
Початок діяльності Олександра Потебні припадає на 60-ті роки XIX століття — на час, коли відбувалася активізація соціальних рухів як спротив реакційним проявам самодержавства. На загальній хвилі підйому суспільної самосвідомості формувалася спрямованість світогляду вченого, його позиція гуманіста й демократа.
У цей же час в Україні все сильніше починає відчуватися вплив західних ідей, зокрема представників німецького ідеалізму Канта, Фіхте, Шеллінга. Доступними стають роботи В.Гумбольдта, які мали вирішальне значення для формування наукових поглядів Олександра Опанасовича Потебні. Він вивчає романтичну систему В.Гумбольдта, асоціативну психологію І.Гербарта, Г.Лотце, психологічне мовознавство Г.Штейнталя, об’єднує їх, і це дозволило виступити йому фундатором нового напрямку в мовознавчій науці.