“Навськая дочка”: до вияснення назви міфопоетичного образу західнополіського замовляння

Як засвідчують публікації фольклорних матеріалів, оказіонально-обрядові тексти від золотника існували в багатьох регіонах України та в сусідній Білорусі [6, № 778-830]. Найбільш відомою назва золотник є у замовляннях з Центрального Полісся. Так, в одній із публікацій Віктора Мойсієнка, дослідника оказіонально-обрядового фольклору цього регіону, з п’ятнадцяти надрукованих текстів з позначкою “Від вразу” золотник згадується у дев’ятьох [10, 57-62; 67; 70; 71]. Чималу кількість подібних утилітарно-магічних утворень зафіксував дослідник народної медицини Андрій Шкарбан. Лише під час історико-етнографічної експедиції по Житомирщині у 1997 р. він виявив їх сім [4, 380]. Окрім північних областей, подібні уснопоетичні зразки ще у кінці XX – на початку XX ст. були записані Яковом Новицьким на Дніпропетровщині [11, 24] та Ромуелем Кайндлем – на Буковині. Другий учений у коментарях до тексту зазначав, що в Карпатах над Черемошем між людьми “золотником називають, здається, ріжнорідні жолудкові слабости” [1, 147].

На Західному Поліссі під цією назвою враз згадується вкрай рідко. Нам відомі лише два зразки замовлянь, які записані у населених пунктах за межами визначеного ареалу образу враза. Перший походить з Ковельщини (Старі Кошари В), другий, значно менший за розмірами, – з села Межисить Ратнівського р-ну Волинської обл.: Золотник-золотниче, / сам Господь тибе на своє місце кличе.Появу назви золотник у всіх цих оказіонально-обрядових текстах, очевидно, слід пояснювати однією з основних суттєвих ознак відображуваного поняттям явища, яку можна умовно охарактеризувати як золотистість. З огляду на такі міркування, образи золотого князя та золотого ключа можна вважати співмірними і самодостатніми для характеристики центрального персонажа, яким у західнополіському замовлянні є враз. Отже, чотири апелятивні звернення у виокремленому тексті слід пов’язувати саме з цим фольклорним образом.

Таким чином, у західнополіському замовлянні для нас залишається нез’ясованим лише образ Навської дочки. На перший погляд, його можна логічно пов’язати із вразом, оскільки наступне опосередковане звертання й одночленне побажання мають до нього пряме відношення. Однак зробити це не дозволяє та обставина, що враз-золотий ключ – образ чоловічого роду, а Навськая дочка навпаки є виразно “жіночим” персонажем. Тому, вдаючись до пояснень, можна припускати, що у цьому тексті повинна була би існувати ще одна назва жіночого образу, яка функціонально подібна до враза. Оскільки як у тексті, так і доданих до нього коментарях вона відсутня, то основною нашою метою стає пошук усіх можливих її варіантів.

Одразу зазначимо, що Навськая дочка – це не спотворений і не надуманий, а дійсно автентичний фольклорний образ. Це підтверджують виявлені у цьому ж західнополіському ареалі подібні назви з аналогічною прикметниковою основою:Навська Трійця, Навський Великдень, Навський четвер. На відміну від попереднього персонажа вони стосуються вже не оказіонального, а календарно-обрядового фольклору.

Щоб глибше вникнути у символічний зміст фольклорних образів і зрозуміти семантику слів навськая, навський, звернемося до словотвірного та етимологічного аналізу. Так, згідно з першим, обидва прикметники можна вважати словоформами відсубстантивного походження, які утворилися від основи нав- за допомогою суфікса –ськ- і закінчень –а, -ий. Достовірність такої дериватологічної моделі підтверджують інші подібні прикметникові утворення української мови, як наприклад київська, чернігівський.

Значною мірою вияснена й етимологія цих двох слів. Найбільш повно вона викладена в одній із робіт луцької дослідниці Маргарити Жуйкової, котра вважає, що в основі слів навський, нав лежить корінь *nau-, який використовували індоєвропейці для номінації явищ, пов’язаних зі смертю та водою. На її думку, “слова з цим коренем практично вийшли з ужитку в українській та російській мовах, але залишилися у стійких зворотах та прислів’ях: Хто вмер, то в наві, а хто живий, то з нами; И из навей встают. Вважається, що первинно корінь *nau - передав ідею тілесних страждань. Зокрема, він представлений в українському слові нити, давньоруському nowis “тулуб”, литовському novyti “мучити, губити, пригнічувати”, латиському *nawities “мучитися”. Розвиток семантики йшов від номінації тілесних страждань до назв мертвого тіла, покійника, смерті: латиське nawe “смерть” готське naus “мрець”та nawis мертвий”. Сюди ж відносяться слова нав’є, навка, навський тощо” [5, 60].

Теза дослідниці про зв’язок слів навський, нав зі смертю і дотичними явищами знаходить своє підтвердження у записаних фольклорних матеріалах, які стосуються назв двох згадуваних календарних свят. У численних усних оповідях про ці фольклорні явища відображені традиційні народні вірування, що пов’язані з культом предків, якими поліщуки вважають померлих родичів. Так, одна тамтешня інформаторка розповідь, як можна побачити на власні очі мерців, пов’язувала з Навським Великоднем: “На Навський Вилукдень то того: наложе хамута із конє і сиде цілу ніч у вокні у тому хамутови. То те побачиш мирцє, того свого, котори з родени помер. Побачиш - прейде. А чи правда чи ниправда, но так колесь моя мати говорела, о” (Нобель Зрч Р). Інша оповідачка твердила, що Навською Трійцею у них називають тиждень після свята Трійці. Тоді поминали в церкві померлих, вішали для них на могилках рушники, вінки та клали печиво, цукерки, яйця (Містковичі Пнс Б). Подібну календарну назву Навський четвер зафіксував ще наприкінці XIX століття на Пінщині етнограф Дмитро Булгаковський. Так називали перший четвер після Паски, коли ходили на кладовище поминати померлих [13, 178].