Композитні утворення в українському мовознавстві

Дослідження композитів має давні традиції. На початку XX століття досить ґрунтовно розроблялася проблема дериватології на матеріалі індоєвропейських мов. Після Великої Вітчизняної війни до опра¬цювання композитів активно прилучилось вітчизняне мовознавство. Українські лінгвісти трактували композити за їх морфемним складом, словотвірною структурою і в правописному плані. Історії виникне¬ння іменників-композитів присвятили свої праці М.Я.Плющ, П.П.Плющ, С.П.Самійленко, І.Й.Тараненко; словотвірну структуру й семантику складних слів у сучасній українській мові вивчала Н.Ф.Клименко; процеси утворення складних слів як один із способів формально-граматичної реалізації семантичної структури речення розглядала К.Г.Городенська. В працях Є.Рудницького, І.І.Ковалика, В.М.Русанівсько¬го, Н.С.Родзевич, В.О.Горпинича та інших утвоpення композитів тлумачиться як наслідок лексикалізації назв понять, виpажених словосполученнями, що супpоводиться зміною фоpми (стpуктуpи) та семантики одиниць, що виступають як компоненти композитів. Питання про складні терміни знайшло відгук у працях М.П.Богуцької, А.А.Бурячка, Л.С.Гончаренка, В.С.Марченка, В.М.Овчаренка.

Поняття “композит” в українському мовознавстві сприймається у широкому і вузькому розумінні. Широке трактування композитів поля¬гає в розумінні їх як складних слів, утворених з двох або кількох слів, основ чи коренів, об’єднаних в одну лексичну одиницю, яка набула формально-граматичних і семантичних ознак окремого слова [2]. У вузькому розумінні композити (лат. compositus – складник, складений з частин) – це складні слова, утворені основоскладанням [6]. Саме в цьому значенні тепер вживається термін “композит” на позначення слів, утворених складанням основ.

Цей термін в українському мовознавстві використовується для позначення слів, утворених осново¬складанням. Термін “композит” набув широкого вжитку в кінці 80-х на початку 90-х років нашого століття, хоча й був відомий і в 60-ті роки. Упродовж цього періоду зазначалося, що основи композита можуть поєднуватися сполучним голосним, який також утвоpює склад, напpиклад: буpякоpізка, сінокіс, землеустpій, водолаз, хвилеpіз. Поєднання складників у композитах-іменникaх може відбутися і без сполучного голосного, напpиклад, стопкpан, Миpгоpод, тpикутник, золототисячник, тpьохсотліття. Голосні [а] та [и], що завеpшують пеpшу основу таких іменників (авіамодель, екстpавагантність, п'ятиpічка), хоч і не становлять за сучасними гpаматичними ноpмами сполучні голосні, усе ж виконують з’єднувальну функцію між пpиголосними у звуковій оболонці композита. Зокрема, О.С.Шевчук [11] виді¬ляє характерні ознаки основоскладання: поєднання основ (а не слів); наявність інтерфіксів; основа на приголосний приєднується до другого компонента за допомогою сполучних голосних (працездатність, прапороносець); основа на голосний сполучається з другим компонентом без інтерфікса (кінофільми). В.В.Лопатін бачить у цьому накладання інтерфікса: цей спосіб творення може супроводжуватися суфіксацією: чорноморець, рідколісся, гуртожиток [8]. У зв’язку з цим варто послатися на статтю Н.С.Родзевич, у якій висвітлюється питання будови складних слів української мови та вживання ком¬позитів у художній літературі. Н.С.Родзевич встановлює найбільш активні принципи (способи) словоскладення: морфологічний – з’єднання слів (основ або коренів) у складних словах за допомогою сполучного голосного; синтаксико-морфологічний – сполучення слів у складному слові, в основу будови якого покладено морфологічний принцип, а в основу змісту – синтаксичне словосполучення; синтак¬сичний – сполучення компонентів складного слова у формі зв’язку дієслова з додатком (імперативний зворот); нейтральний – сполучення слів у складному слові шляхом їх співположення (рос. “соположение”) з відсутністю звичайного граматичного оформлення [10].

Таке уточнення способів словотворення і встановлення їх продуктивності, безсумнівно, актуальне. Способи утворення складних слів, накреслені Н.С.Родзевич, справді характерні для української мови. Усе ж здається, що перші два способи варто було б об’єднати в один, бо вони тісно пов’язані між собою, їх окреме вирізнення видається недоцільним. Синтаксичний спосіб словотворення Н.С. Родзевич розуміє надто вузько, бо згадує лише “імперативний зворот”. Різні типи зрощень, утворені від застиглих словосполучень, чомусь залишилися поза увагою дослідниці.

У “Курсі сучасної української літературної мови” М.В.Жовтобрюха, Б.М.Кулика зафіксовано два способи сполучення основ: сурядний (зубробізон) і підрядний (миловар, життєпис) [5]. В.О.Горпинич виділяє три різновиди основоскладання: а) утворення похідних слів на основі сурядного поєднання окремих слів: лісостеп; б) утворення похідних слів із словосполучень: сільське господарство – сільсько¬господарський; в) утворення похідних слів зі слів, які безпосередньо не поєднуються в словосполучення: пароплав, фотоательє, паровоз [4].Дехто з учених, зокрема М.Я.Брицин, І.Г.Матвіяс, називає спосіб творення складних слів шляхом поєднання основ за допомогою інтерфіксів словоскладанням [1, 9]. І.Г.Матвіяс виділяє два типи складних слів, які утворені: а) зрощенням окремих частин словосполучення в одне слово: позаторік, трикутник; б) зближенням елементів словосполучення: хліб-сіль, часто-густо [9].

Значний внесок у вчення про композити належить Н.Ф. Клименко, яка вважає, що 10% словникового складу мови становлять складні слова і що більшість з них утворилась основоскладанням. “Спершу виникло словоскладання, далі на його ґрунті сформувалось основоскладання, якому властивий більший ступінь зв’язку між компонентами” [7]. Цей спосіб творення складних слів Н.Ф.Клименко називає “центром, навколо якого відбувається перехід слів чотирьох різновидів: простих, композитів, юкста¬позитів, абревіатур” [6]. Композити в сучасній мові зазнають декомпозиції, бо за певними ознаками наближаються до простих афіксальних лексем: злодій, злодіяка, злодіячити, злодюга, злодюжка. Від юк¬стапозитів утворюються й такі композити: медик-хірург  медикохірургічний. Не засвідчено жодної абревіатури, утвореної від юкстапозитів. Від композита абревіатури часто утворюються словоформи типу: машино-тракторна станція – МТС. Від абревіатури через основоскладання утворюються композити: книгокульторг, політвідділець. Немає нормативних юкстапозитів, які безпосередньо мотивовані абревіа¬турами, що можна пояснити тісним зв’язком компонентів, поєднаних фонемами о, е, и [6]. Н.Ф.Клименко наголошує на тому, що композити утворюються не від будь-яких словосполучень, а лише від тих, “де є тісний зв’язок між його членами” [7]. Авторка виділяє вісім видів словосполучень, співвідносних з іменниками-композитами: дієслівно-іменникове: книголюб, крутивус; прикметниково-іменникове: плосконіс, чорнокорінь; числівниково-іменникове: восьмирічка; займенниково-іменникове: всесвіт; прислів¬никово-дієслівне: легковір; дієслівно-дієслівне: жмикрут (єдиний приклад); прикметниково-прикметникове: голодранець (єдиний приклад); іменниково-іменникове: лавровишня, лісостеп. Усі наведені різновиди композитів утворюються на основі елементарного порівняння або вказівки на поєднання двох різних явищ за схемою: “одно, як інше”, “і те, і інше” [7]. Н.Ф.Клименко зробила спробу пояснити морфемну будову композитів, яка зумовлена синтаксичною природою його мотивації. Композити мотивуються переважно двочленними словосполученнями, тому більшість із них має двокореневу структуру [6]. На основі порівняння ступенів афіксального перетворення композитів і простих слів Н.Ф.Клименко робить висно¬вок, що слова, утворені основоскладанням, стримують афіксальне розростання слова. Максимальна кількість ступенів словотворчого афіксального перетворення композитів представлена чотирма утворен¬нями: чари діяти чародій  чародійний  чародійник  чародійниця  чародійницький, у той же час як простим словам властиве восьмиступеневе перетворення основи: слід  слідити  дослідити  дослідний  дослідник  дослідниця  дослідницький [6]. Отже, на семантичну і словотворчу структуру впливають: а) особливості лексичної сполучуваності слів, актуалізованих у словосполученнях; б) тип (пряме, переносне, спеціальне; вільне, фразеологічне) лексичних значень, співвідносних із складними словами морфологічно простих слів; в) якісний склад лексичної семантики слів, поєднаних у словосполучення, наявність у ньому певних семантичних компонентів, здатних оцінювати предмет чи якість дії і завдяки цьому поєднуватися з іншими компонентами значення; г) специфіка синтаксичної сполучуваності кожної частини мови; ґ) характер номінативного значення компонентів словосполучення, їх предикативність чи ознаковість.