Походження латинської мови. Поділ звуків

ПЛАН

1.Походження латинської мови.

2.Голосні звуки.

3.Дифтонги.

4.Приголосні.

Латинська мова – це мова латинів, стародавніх мешканців Лація, які заселяли невелику область Центральної Італії. На кордоні Лація та Етрурії, над рікою Тібр, був розташований Рим, заснований, згідно з переказом, у 753р. до н. е. Хоча до складу римської общини входили різні племена, мова загального спілкування залишалася латинською. Згодом Рим підкорив Грецію, Галлію, частину Піренейського півострова, Північну Африку, Малу Азію, Єгипет та інші землі. Латинська мова вийшла за межі Апеннінського півострова і поширилась у Західній Європі.

Друга половина ІІІ – ІІ ст. до н. е. - це період встановлення літературної латинської мови, яка іменується архаїчною латинню. З творів цього періоду збереглися комедії Плавта (близько 253 – 184 рр. до н. е.), Теренція (185 – 159рр. до н. е.), сільскогогсподарський трактат Катона Старшого (234 – 149рр. до н. е.), а також фрагменти праць інших авторів.

Літературна мова І ст. до н. е. – класична латинь (“золота латинь”) – багата науково-філософською, політичною і технічною термінологією. Саме в цей час латинська мова досягає найвищого розвитку в творах Гая Юлія Цезаря (100 – 44 рр. до н. е.), Марка Туллія Ціцерона (106 – 43 рр. до н. е.), Публія Вергілія Марона (70 – 19 рр. до н. е.), Публія Овідія Назона (43 р н. е.- бл. 18 р. н. е.) та інших римських письменників.

Із занепадом античного суспільства, падінням Римської Імперії і виникненням нових народів латинська народна розмовна мова дає поштовх до формування романських мов: італійської, французької, іспанської, португальської, румунської та інших.

Хоча латинська мова перестала бути засобом спілкування якогось народу загалом, але продовжувала зберігатись як письмова мова науки, частково літератури й офіційних актів. У такому значенні латинська мова вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії.

В епоху Відродження (ХІV - ХVІ ст.) латинська мова стає міжнародною мовою науки та дипломатії, предметом вивчення у школах. До ХVІІІ ст. майже всі наукові праці писалися латинською мовою. Для прикладу досить навести лише деякі імена вчених: Еразм Роттердамський (1466 – 1536) в Голландії, Микола Копернік (1473 – 1535) в Польщі, Томас Мор (1478 – 1535), Френсіс Бекон (1561 – 1626) та Ісаак Ньютон (1643 – 1727) в Англії, вітчизняні вчені Києво-Могилянської академії.

Протягом багатьох століть латинська мова залишалася мовою науки і дипломатії, школи і церкви, юриспруденції тощо. Зокрема слід підкреслити, що латинська мова була міжнародною мовою медицини. В українській мові є багато слів латинського походження, наприклад: автор, адвокат, акт, акція, амбулаторія, автор, атестат, аудиторія, диктант, директор, доктор, доцент, екзамен, ефект, імперія, інститут, інструмент, комісія, компроміс, конспект, конституція, конференція, культура, лабораторія, лінія, література, мінус, нотаріус, обєкт, плюс, позиція, прогрес, професор, процес, ректор, республіка, санаторій, соліст, студент, університет, факультет, федерація, фінал та багато інших.

Латинська мова досі залишається джерелом утворення наукової та технічної термінології.

ГОЛОСНІ (vocales)

У латинському алфавіті букви “а”, “е”, “і”, “о”, “у”, “и” позначають голосні, так звані монофтонги (одноголосні). За часокількістю у латинській мові виділяють 12 монофтонгів: шість довгих (а, е, і, о, у, и) та шість коротких (а, е, і, о, у, и). Для позначення довготи і короткості вживають надрядкові знаки: - (знак довготи), (знак короткості). За свідченням римських граматиків, на вимову довгого голосного потрібно вдвічі більше часу, ніж для короткого.