Складносурядні речення

Я іду до бідної, несу їй їстки, і вона жде мене [2, с.441]. Ніч була літня, ясна, спокійна, і темні заліснені гори здіймалися велетами під небеса [2, с.300].Грало так звучно й рівно, і не мало нічого спільного з оцею заметільницею [1, с.491]. Сонце стояло вже високо, і був уже пізній поранок [2, 203].

У зв’язку з однотипністю складових частин ці речення мають зворотний характер, тобто припускають транспозицію частин.

Вона жде мене, і я іду до бідної…

Був уже пізній поранок, і сонце стояло вже високо.

Не мало нічого спільного з оцею заметільнецею, і грало так звучно і рівно.У значенні і Кобилянська вживає сполучник та. Значення одночасності у реченнях із сполучником та проявляється конкретніше, цей сполучник тісніше пов’язує складові частини, ніж сполучник і. Сполучник і має ширше значення і може заміняти та як при вираженні одночасності, так і послідовності подій. Сполучник та у творах Ольги Кобилянської поєднує, як правило, дві предикативні частини.

Був саме гострий грудень, та прониклива студінь в’ялила все довкола [2, с.124]. Раду лежав, обернений лицем до землі, та віддався лиш одному почуттю [2, с.307]. Він підняв його високо вгору, та дав милостиню [1, с.475].

Сполучник та дуже часто не може довільно замінити сполучник і. Обмеження щодо цієї заміни в першу чергу поширюється на ті складносурядні речення, у яких часова залежність між складовими частинами є іррелевантною, тобто часовий зв’язок не виступає як обов’язковий у значеннєвому плані речення. Такі речення можна назвати узагальнено-кваліфікаційними.

Перестав любити тебе, чарівнице, і не буде більше до тебе ходити [2, с.423]. Несамовита сила вступила в неї, і вона утікала [1, с.492]. Вона тягнулася довго в скрутах межи двома пасмами гір, і сумно було на неї подивитися [1, с.384].

Як видно з наведених прикладів, поняття одночасності, як елемент значеннєвого плану речення, не обов’язково випливає із часових форм присудків, або іншими словами: з граматично вираженої одночасності, не завжди випливає семантична одночасність. У складносурядних реченнях, яким властиве насамперед граматичне вираження одночасності, як засіб поєднання складових частин використовується найабстрактніший щодо свого значення сполучник і.

У творах Ольги Кобилянської зустрічаються речення із спільним для кількох складових частин членом.

Надвечір згубилася десь мряка, і густий дощ спустився на землю [2, с.103]. Того вечора зайшов Сава до Рахіри, і так пересиділи обоє до опівночі [1, с.184].

Перебуваючи у препозиції щодо складових частин, спільний член не перешкоджає їх транспозиції у межах складносурядного речення.

Окрім єднальних складносурядних речень, значення одночасності можуть передавати зіставлювальні речення, що мають своєрідний зміст, внутрішню будову, позиційну пов’язаність і видо-часові форми присудків. Є підстави серед зіставлювального значення розрізняти певні відтінки. Найтиповіше – це власне-зіставлювальне значення, яке А. П. Грищенко називає нейтрально-зіставлювальним. Основним засобом вираження цього значення є сполучник а, який має широкий семантичний спектр. Нас цікавлять ті випадки, коли він наближається до сполучника і.

Власне-зіставлювальні речення виступають із значенням “тим часом”, “у той же час” і характеризуються однотипністю будови предикативних частин.

Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежала обезсилена на своїй постелі [2, с.468]. Сонце то сходить, то заходить, а дні міняються з ночами [2, с.475]. Але одна однина по другій минає, один тиждень по другім стелиться, а він не звикає тут і все однаково [2, с.114].

Такі речення припускають транспозицію складових частин.