Роль української мови у створенні іміджу української держави на міжнародній арені
забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус має бути за¬кріплений в Основному Законі держави — Кон¬ституції.
5. Державною мовою буває переважно мова ко¬рінного населення країни. В однонаціональних державних утвореннях про цей статус мови часто навіть не згадується, позаяк це нормальне явище. Воно настільки ж природне, як певний ландшафт чи клімат країни. В підневільних та в багатонаці¬ональних країнах питання державності мови є од¬нією з найскладніших суспільно-політичних проб¬лем. Коли, наприклад, у 1883 році була доконана спроба поновити в Хорватії в ролі державної угор¬ську мову, це викликало збройне повстання, й угорському урядові довелося відмовитись від своїх намірів. Кривавими конфліктами супроводжува¬лось запровадження гінді як державної мови Індії після звільнення цієї країни з-під англійського ко¬лоніального панування. Коли після прийняття "брєжнєвської" конституції почали "приймати" конституції союзних республік, то до них не було включено статтю про державність мов. Це викли¬кало обурення і масові протести у Грузії і Вірменії. Внаслідок цього в останні доперебудовні роки в СРСР серед "ста тридцяти рівноправних" мов дві мали статус державних.
У багатонаціональних державах роль державної мови виконує мова панівного народу. Нічого див¬ного: тут діє принцип "cuius regio, eius lingua" — "чия влада, того й мова". Проте цей принцип має і зворотнє прочитання: "cuius lingu, eiusa regio" — "чия мова, того й влада". У Турецькій імперії — єдиній! — не було обов'язкового навчання турець¬кій мові підлеглих народів. Чи не тому ця імперія у нові часи першою і почала розвалюватись? "Мо¬лодотурки", прийшовши до влади, намагались ви¬користати мовний фактор для врятування решт-ків імперії. Вони заявляли, що в їхній країні немає різниці між турком, греком або вірменином — всі оттомани, одна нація з однією мовою. "Хіба є, ефенді, така мова — турецька?". "Нема турецької мови, пане, є оттоманська мова!" (В.Жаботинсь-кий).
Аж дивно, що за прикладом "молодотурків" у державі "нової історичної спільноти людей — "ра¬дянського народу" російську мову не називали "радянською".
6. Від 1 січня 1990 року формально набув чин¬ності "Закон про мови в Українській РСР", який утверджує державність української мови. Це озна¬чає, що держава бере на себе конкретні обов'язки стосовно забезпечення всебічного розвитку та функціонування української мови. На жаль, досяг¬нення нашої держави на цій ділянці більш ніж скромні. Тож не зловживаймо цитуванням рядків:
Навік пройшла пора безславна...
Цвіти і сяй, Моя державна...
(О.Олесь).7. Цей закон прийнято через необхідність захи¬сту української мови, яка виявилася відтиснутою на периферію суспільного функціонування в най¬більш важливих сферах життя. Зауважимо, що вперше відчув потребу в цьому митрополит УГКЦ
М. Левицький, який ще в 1817 році видав мемо¬ріал "В обороні державного управнення і само¬стійності" української мови.
8. Не випадково нині боротьба проти українсь¬кої мови стала одним із головних напрямків бо¬ротьби проти української державності, а мовний фактор використовується як засіб дестабілізації українського суспільства.
9. Свого часу говорилося: "Буде держава — бу¬де й мова" (В. Яворівський). Воно так, але, як ба¬чимо, ще в часи М. Левицького розуміли, що якби "була мова", то була б і держава. Тож якщо хо¬чемо мати справжню державу, подбаймо про ук¬раїнську мову. Без української мови не буде ук¬раїнської держави.
10. Державність української мови має бути ре¬алізована в галузі народної освіти, діяльності державних та адміністративних органів, у сфері виробництва, науки і техніки, культури і мистец¬тва, транспорту і засобів масової інформації то¬що.
11. Боротьба за державність української мови наткнулася й на опір апарату та реваншистських сил, які раптом вирішили розіграти карту пору¬шення прав людини. Деякі представники "русско-язычного населения" вбачають порушення своїх прав не лише в тому, що їм буцімто треба буде розмовляти українською мовою, а й у тому, що їм доведеться чути, як інші розмовляють цією мо¬вою.
12. Протиставлення національних прав і прав людини — фарисейське в своїй основі, бо кожна нація має право бути нацією, як і кожна людина— частинкою свого народу. Національне право осо¬бистості — одне з перших у числі прав людини. Які можуть бути права людини без національних прав? Чи може мати права людина, яка належить до безправної нації?