ЗАРОДЖЕННЯ ПИСЕМНОСТІ

С початку з’явилося картинне письмо (піктографія): якусь подію зображали в вигляді малюнка, пізніше стали зображати вже не події, а окремі предмети, спочатку зберігаючи подібність з зображуваним, а потім у вигляді умовних знаків (ідеографія, ієрогліфи), і, накінець, навчились зображувати не предмети, а передавати знаками їх назву (звукове письмо). Спочатку в звуковому письмі вживалися тільки приголосні звуки, а голосні або взагалі не сприймались, або позначались додатковими значками (складове письмо). Складове письмо вживалося багатьма симітськими народами, зокрема фінікінян.

Греки створили свій алфавіт на основі фіникійського письма, але значно вдосконалили його, ввівши особливі знаки для голосних звуків. Грецьке письмо стало основою латинської абетки, а в IX столітті було створено слав”янське письмо шляхом використання літер грецького алфавіту.

греческие

славянские

Аа

Вв

Гг

Дд

Ее

Кк

Лл

Мм

Писемність русинами була сприйнята від сусідної Болгарії — країни, що прийняла хрещення на більш ніж сто років раніше Русі. Про те, що писемність проникла на тереторію Русі ще до прийняття христіанства, тобто до 988 року, свідчать договори князів Олега та Ігоря з греками. В них згадувалося про писемні заповіти русичів, про тексти, написані на двох мовах, про писця Івана — переписувачеві та перекладачеві. Після прийняття христіанства русичі перейняли від болгар і все богатство слав”янської писемності. В Болгарії вже були створені слов’янські церковні книги. В той час древньоболгарська та древньоруська мови були настільки близькі, що перекладати з болгарської на руську не було потреби. Болгарскі книги просто переписувалися та використовувалися в храмах Києва та інших міст Стародавньої Русі.

Велику справу створення слав’янської абетки сотворили брати Константин (при хрещенні прийнявший им’я Кирил) та Мефодій. Главна роль в цій справі належить Кирилові. Мефодій був його вірним помічником. Складаючи слав”янську абетку, Кирил зміг вловити в звучанні знайомої йому с дитинства слав”янськї мови (а це був , вірогідно, один из діалектів древньоболгарської мови) основні звуки цієї мови та знайти для кожного з них позначення літерою. Читаючи по-старослов’янськи, ми вимовляємо слова так, як вони написані. В старослов’янськїй мові немає такої разниці між звучанням слів та їх написанням, як, наприклад в англіськім чи французькій мовах.

Слов’янська книжкова мова (старослов’янска) поширилася в якості загальної мови для багатьох слов”янських народів. Цією мовою користувалися південні слов’яни (болгари, серби, хорвати), західні слов”яни (чехи, словаки), східні слов’яни (українці, білоруси, росіяни). Нижче наведені усі 38 літер древньослов’янської мови.[ ]

Загалом, в науці довгий час вважалось, що будь-яке письмо в своїй основі являє собою культурне наслідування. Спираючись на цю "непохитну наукову істину", вчені XIX та XX ст. намагалися таким же чином вивести глаголицу з якогось ще більш давнього письма: коптського, древньоєврейського, готського, рунічного, армянського, грузинського... Але всі ці трактування были непереконливими та майже завжди супроводжувались неминучими "можливо", "напевно", "не виключено". Обриси літер глаголиці так своєрідні, що схожості між нею та іншими алфавітами немає.