Стереотипи мовної поведінки сучасної волинської молоді: типологія звертань

Динаміка змін найвиразніше спостерігається, як стверджують спостереження, в мовленні молоді, яка є найгнучкішим “віковим угрупованням із-поміж інших за ймовірністю і здатністю створення нових мовноповедінкових стереотипів. “Готовність” до можливих змін у мовній поведінці значною мірою пояснюється віковими особливостями психіки (це, зокрема, “максималізм, емоційна нестійкість і підвищена збудливість, нерідко незавершеність формування системи психологічного самоконтролю, сублімованість сексуальної енергії в енергію агресії, підвищена навіюваність і схильність до емоційного підпорядкування” [2, 126]). Почасти відмінність мовноетикетної поведінки молоді обумовлена: 1) усвідомленим ігноруванням традицій (своєрідний протест-заперечення усталеного); 2) необізнаністю з національними традиціями. А отже, формування нових стереотипних одиниць є закономірним результатом дії згаданих чинників. За певних умов це може спричинити формування своєрідної мовноповедінкової системи (йдеться насамперед про мовні стереотипи певних соціальних молодіжних угруповань).

Особливо актуальним із огляду на це є вивчення відображення в мовленні молоді колективно сформованих ментальних стереотипів та реалізації індивідуальних концептосистем. З іншого боку, не менш важливе дослідження “концептуальної системи певних угруповань людей – носіїв однієї мови, об’єднаних територіально, за різними ознаками та психічними властивостями (освітою, професією, статтю, ерудованістю, темпераментом тощо)”, яка утворює узуальну картину [9, 83].

Для з’ясування типологічного й індивідуального, традиційного й неусталеного у вживанні мовноетикетних стереотипів мовцями віком від 17 до 25 років було використано різні методи: спостереження, інтерв’ювання та анкетування. Основний склад респондентів – студенти й школярі Луцька. З-поміж названих оптимально об’єктивним методом збору матеріалу є перший. Незначна похибка можлива в анкетуванні. Достовірність інформації, одержаної шляхом інтерв’ювання, значно нижча. Власне, це й зумовило застосування різних методів збору матеріалу.

Враховуючи частотність і вагомість звертань як засобу встановлення комунікативного контакту, привернення уваги й підтримання діалогу, передусім досліджувалися варіанти звертальних одиниць: у родинному спілкуванні, в колі однолітків, ровесників, а також у розмові зі старшими комунікантами (знайомими й незнайомими).

У результаті дослідження встановлено, що поряд із традиційними нейтральними звертаннями тату /тато, батьку /батько, мамо /мама, діду /дідо, бабо /баба, тітко /тітка, дядьку /дядько молодь часто послуговується демінутивами (зауважмо, що майже рівномірно в ролі вокатива фіксується і кличний, і називний відмінок).

Найуживанішими в мовленні юнаків і юнок є узвичаєні українські варіанти: татку /татко, татусю /татусь, татуню, татусику /татусик, мамочка /мамочко, мамусенько /мамусенька, мамцю /мамця, мамусю, матусю /матуся, мамуля, дідусю /дідусь, дідику, бабусю /бабуся, бабуню, бабцю, бабусенько /бабусенька.

Індивідуально-авторськими у мовленні молоді можна вважати варіанти мамусику /мамусик, мамуньчик, мамульчик, бабуньо, бабунчик, які фіксуються спорадично. Визначальними є також нетипові для традиційного етикету форми бабунь, татунь, татусь, мамунь. Не менш частотними є й усічені звертання, похідні від відповідних твірних основ, пор.: та, тат, батя, пап, па, мам, ма, баб, ба, дядь тощо. Вживання цих форм позначене відтінком фамільярності. Однак таку мовну економію навряд чи можна вважати типологічною для етикету українців.Спостерігається, до того ж, активізація звертальних одиниць, властивих мовному етикету інших народів, як-от: папа, папік, папка, папаня, папанька, батяня, батянька, маманя, маман, мамка, мать, мамулічка, бабуля /бабуль, бабулік, дєда, дєдушка, дідуля /дідуль, хоча рідна мова таких респондентів, за їх твердженням, – українська. Крім того, в мовленні молоді посилюється творення пестливих звертань за допомогою продуктивних суфіксів на основі типових словотвірних моделей, напр.: мася, маська, масінька, мамунька, малюня (від мама), бабусічка, бабусінька, бабуська, бабунічка, бабулька (від баба).

Характерологічною ознакою молодіжного мовного етикету можна вважати і творення нових звертальних одиниць, які є безсумнівними оказіоналізмами, напр.: так, така (тато), мамчик, маменьчик, мамніц (мама), дюдю, дюдьо, дюдько (дід), бабулькó/-а, бабуська/-о, бабульча. Щоправда, іноді оказіональні звертання виникають на основі запозичень, напр.: маман, мамзелька/-о і т. ін. Частка згрубілих номінацій, які використовуються в ролі звертань (старий, дєд → тато; бабцéр → баба; бабуля, стара, старушка, мамчва → мама; дядян, дядел, дяпан → дядько), є незначною в безпосередньому спілкуванні. Частотність уживання таких пейоративних звертань зростає, зокрема в опосередкованому спілкуванні.