Морфологічний аналіз
2.Афікси завжди складають меншість морфем, їх загальна кількість невелика: від кількох десятків до кількох сотень (залежно від мови).
3.Один і той самий афікс зазвичай зустрічається в порівняно великій кількості різних словоформ – від кількох десятків до кількох тисяч і навіть десятків тисяч, але ніколи не менше, ніж у двох словоформах (основа може зустрічатися і в одній словоформі, співпадаючи з нею).
4.Від афікса до загальної інформації до словоформи надходять значення меншості ознак, що складають цю інформацію.
В даному описі афікси також подаються списком.
В процесі розробки алгоритмів, а саме – під час складання словника, зручно задавати лише афікси (оскільки у мовах, які ми розглядаємо, їх кількість відносно невелика) та, виходячи з прийнятого списку афіксів, виділяти основи (з поданих у тексті словоформ) за допомогою певних правил.
Частина словоформи, що залишається після відкидання будь-яких морфем від початку словоформи, називається залишком. Під час аналізу залишок весь час зменшується по мірі послідовного відтинання морфем – до повного зникнення, що означає кінець аналізу для даної словоформи. Наприклад, під час аналізу словоформи перекомпілювати після відтинання префікса пере- залишком буде –компілювати, після відтинання основи компіл- залишається –ювати, після відтинання суфікса –юва– залишок буде –ти, і зрештою, після відтинання суфікса –ти залишок зникає і аналіз закінчується.
Дві морфеми, що містять різну інформацію, можуть графічно співпадати (повністю або частково) одна з одною. Ми ж роздивимося лише такі випадки співпадання, коли принаймні одна з морфем повністю входить до складу іншої. Решта випадків співпадання не впливають на правильність морфологічного аналізу й тому нас не цікавлять.
Як приклад повної вкладеності одної морфеми в іншу можна навести суфікс –ами (ор. відм. мн.), що повністю вкладається в основу намист- слова намисто, що призводить до неправильного розкладу н-ами-ст-о
Особливо важливі два приватних випадки співпадання морфем.
а) Дві морфеми повністю співпадають. Такі морфеми називаються омонімічними.
б) Одна з морфем входить до складу іншої, і при цьому існує деяка одиниця, що починається з меншої морфеми, але дозволяє вкладення і більшої (тої, що включає) морфеми. Тоді ми кажемо, що ці морфеми спряжені одна з одною.
Вкладення одних морфем у інші, і, зокрема омонімія та спряженість морфем створюють певні труднощі морфологічного аналізу.
Основні моментиУ процесі морфологічного аналізу легко виділяються такі основні моменти, що є спільними для різних мов та алгоритмів:
1.Пошук словоформи (або залишку) в певних списках морфем (у таблицях). Під пошуком мається на увазі послідовне порівняння текстової одиниці (словоформи або залишку) з елементами списку (з основами, префіксами або суфіксами) доти, доки елемент списку політерно не “вкладеться” зліва направо до текстової одиниці, що обробляється.
2.Вибір потрібного елемента з кількох можливих. Тут мається на увазі випадок, коли до текстової одиниці одночасно можуть вкладатися різні морфеми (омонімічні або спряжені). Необхідний вибір робиться на основі спеціальних поміток, що приписані морфемам та відображають їхню сполучність. Так, за допомогою поміток при основі обирається правильний суфікс (із декількох, що вкладаються до цього закінчення); при розтинанні залишку на суфікси може бути виправлено помилку, що її припустилися раніше (під час відтинання основи) і т.д.
3.Вибір інформацій до окремих морфем та об`єднання цих інформацій у загальну інформацію до словоформи, що аналізується.
4.Виявлення індивідуальних особливостей морфем (якщо такі особливості є) та врахування впливу цих особливостей на загальну інформацію до словоформи.