Африка - Україна
Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії.
До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR.
Стратегічна лінія Південної Африки
Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з'явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних.
Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з'ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об'єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити.
Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001-2002 р. він був збільшений на 14,5% - до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії - збільшити оборонні витрати в 2002-2003 р. - до 16,8 млрд. рандів, і в 2003-2004 р. - до 17,9 млрд. рандів. Велика частина всіх цих витрат йде на одинадцятирічну програму військових закупівель, схвалену в листопаді 1999 р. у сумі 43 млрд. рандів.
Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд.
Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з'являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави.Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін.
Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев'яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов'язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» - 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів.