Міжнародна торгівля і зовнішньоторгівельна політика

Міжнародна торгівля і зовнішньоторгівельна політика

Зміст

Зовнішня торгівля України її стан, проблеми та шляхи вдосконалення.

Цілі та типові ситуації ціноутворення.

Зовнішня торгівля України її стан, проблеми та шляхи вдосконалення.

Експорт товарів ― це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в іншій країні.

Це ― вузьке тлумачення експорту, оскільки йдеться тільки про експорт товарів у формі закордонної реалізації товарів за гроші. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено в українському законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Традиційною основою українського товарного експорту становить продукція металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової та місцевої промисловості. Для України характерними є домінування в експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого наукового вмісту. Її виготовлення супроводжується надмірним навантаженням на навколишнє середовище. Загалом, характер і номенклатурний вміст національного експорту відрізняє Україну як від “бананових республік”, так і від провідних ринкових держав. Цей критерій характеризує національну економіку як перехідну та пострадянську. Адже саме за умов централізованого планування в Радянському Союзі поширилися неефективні, енерго- та матеріаломісткі виробництва, а також експортна спеціалізація на цій основі.

Основу експортного потенціалу України на сучасному етапі становить переважно Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація ― продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та працемісткі види виробництва. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче призвиде до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперації та поділу праці, її перетворення на макросуб'єкт допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях.

Взагалі неефективна структура експорту, орієнтація на його низькотехнологічні види та значна питома вага сировини є типовими рисами міжнародної економічної діяльності пострадянських країн.

Додатковою специфікою є традиційна зорієнтованість українських виробників на кооперантів в інших державах, які утворилися на території колишнього Радянського Союзу, відсутність повних виробничих циклів, у зв'язку з чим чималу частку вітчизняного експорту становить проміжна продукція.

Для практичного розуміння специфіки експортної діяльності ряду ключових господарських структур, які є основними “гравцями” на міжнародному ринку з української сторони, а також держави в цілому, слід враховувати його енерго- та матеріаломісткість. І тому для України є типовою ситуація, за якої для забезпечення експортних поставок необхідно здійснити великі закупівлі по імпорту енергоносіїв. Отже, для України важливим є не просто нарощування присутності на зовнішніх ринках, а оптимізація структури експорту, поліпшення якості, підвищення економічної та технологічної ефективності експортного виробництва.

У плані організаційної підтримки, стимулювання та географічної диверсії вітчизняного експорту доцільним є розроблення програмних документів на концепцій освоєння перспективних для українських товаровиробників окремих регіональних ринків. Важливим є укладання двосторонніх угод про торговельно-економічне співробітництво з окремими країнами світу.

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника реалізується в кількох площинах, або за окремими напрямками державної політики. Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є: