Митне регулювання
Провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни. Вони несуть і головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій. Користуючись своїм положенням та опираючись на могутній економічний, науково-технологічний, інформаційний потенціал, вони диктують вигідні для них умови іншим країнам.
Високого звинуті країни, які створили могутній експортний сектор і зацікавлені в імпорті дешевої сировини, напівфабрикатів, відстоюють ідеї лібералізації міжнародної торгівлі. Вони вимагають від інших країн обмеження регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вбачаючи в цьому регулюванні дискримінацію демократії.Максимальна відкритість національних ринків різних країн значно полегшує експансію на ці ринки фірм і корпорацій розвинутих країн, які мають конкурентоспроможну економіку, що не потребує захисту з боку держави від іноземної конкуренції. Така відкритість економіки полегшує доступ до їх природних ресурсів підприємствам розвинутих країн, забезпечує останнім значно вигідніші умови інвестування своїх капіталів в економіку цих країн. Світова організація торгівлі фактично від імені високо розвинутих країн постійно ініціює зниження імпортних митних тарифів, виступає взагалі за відмову від застосування експортних мит, за обмеження і повне скасування державного регулювання процесів міжнародного інвестування.
Щодо економіки країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, то у них зовсім інші проблеми. Значно менш конкурентоспроможна економіка цих країн об'єктивно потребує допомоги та захисту з боку держави. Таким захистом від іноземної конкуренції і є більш високі імпортні митні тарифи, державне субсидування національних товаровиробників, надання їм пільгових кредитів і податкових пільг. Тільки за умов зростання ефективності виробництва, підвищення конкурентоспроможності економіки країни, що не стали ще економічно розвинутими, може бути корисним зменшенням імпортних обмежень. Тому проблема вступу країни до СОТ є неоднозначною. Цей крок може надати країні певні вигоди, але одночасно створити і додаткові труднощі.
Навколо доцільності вступу України до ГАТТ/СОТ не один рік точаться дискусії. Дійсно, відповідно до положень статутних документів вступ України до СОТ юридично відкриє перед українськими виробами ринки країн ― членів СОТ, що сприятиме українському експорту. Будуть усунуті деякі дискримінаційні заходи, що застосовуються до українських товарів. Але, з іншого боку, виникнуть проблеми, які можуть перекреслити всі переваги від вступу України до СОТ. Прибічники вступу в цю організацію звертають увагу тільки на переваги для України і майже замовчують вагомі негативні наслідки. А мають вони два аспекти: імпортний та експортний.
Надії на розширення українського експорту можуть бути значно перебільшеними. Юридично Україна отримає широкі можливості, але фактично позитивні результати лише очікуються. Перша проблема полягає в тому, що отримати право вийти на закордонний ринок ще не означає, що на цьому ринку вдасться продати привезений товар. Для того, щоб реалізувати свій товар, останній повинен бути конкурентоспроможним.
Відповідні владні структури, перш ніж підписувати угоди про вступ України до СОТ, мають чітко аргументувати умови такого вступу, в яких передбачати захист українських національних інтересів, паритетність економічних відносин України з іншими країнами.
Щодо імпортного аспекту, то тут наслідки від вступу України до СОТ можуть бути значного негативнішими. Якщо у сфері власного експорту Україна може не отримати очікуваного позитиву, то у сфері імпорту Україні можуть бути завдані великі економічні збитки. Адже прихильники вступу до СОТ говорять тільки про додаткові ринки, які відкриваються перед Україною, але замовчують те, що Україна зобов'язана буде відкрити і свій національний ринок перед товарами з інших країн. В Україні з'явиться безліч імпортної, конкурентоспроможної продукції з різних країн, яка витіснятиме з національного ринку українські товари, що призвиде до скорочення вітчизняного виробництва, знищення окремих підприємств і видів виробництва. Це може поставити Україну в таку залежність від інших країн, яка загрожуватиме її національній безпеці.
Тому здається доцільним відкласти вступ України до СОТ до того часу, коли очевидним і відчутним стане економічне зростання України, підвищиться рівень добробуту населення і буде ліквідована зовнішня заборгованість держави. А тим часом було б доцільно підписати з СОТ спеціальну угоду про співробітництво в перехідний період до вступу в члени СОТ. Такий перехідний період сприяв би поступовій лібералізації зовнішньоекономічної діяльності України з урахуванням її національних інтересів. Це зумовило б підвищення ефективності її економіки і конкурентоспроможності товарів, забезпечення позитивного сольдо зовнішньої торгівлі, зменшення потреб в іноземних кредитах. Саме досягнення таких якісних критеріїв економічного стану України повинно бути умовою рівноправного членства у ГАТТ/СОТ.
Одним з суттєвих здобутків України в цей перехідний період було придбання нею статусу країни з ринковою економікою, що відкрило б перед нею додаткові можливості у відносинах з іншими, перш за все високого звинутими країнами. Це сприяло б адаптації української економіки до умов міждержавних відносин, що склалися в рамках СОТ, і забезпечило б менш болісний процес вступу до цієї організації.