Процедури регулювання міжнародних комерційних спорів

б) таке рішення суду є підставою для початку нового судового розгляду в країні А;

в) суд країни А на основі поданого документа про визнання рішення суду країни Б приймає рішення в справі;

г) рішення суду виконується в країні А.

Цей механізм зустрічається частіше, ніж попередній.

Варто мати на увазі, що в деяких країнах іноземні судові рішення взагалі не визнаються, а розглядаються тільки як факт, що має відношення до справи.

Примусове виконання рішень іноземних третейських судів. Торговці, як правило, не схильні звертатися в державні суди, тому що практично жодна країна не визнає рішень іноземних державних судів. Такі судові рішення визнаються тільки в деяких випадках, найчастіше, якщо між відповідними державами укладена угода про це. Така угода, наприклад, була укладена між країнами - членами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Деякі країни визнавали іноземні судові рішення односторонньо або за якихось умов. Як правило, щоб бути визнаним, рішення іноземного державного суду мало відповідати певним критеріям.Є й інші причини, що зробили державні суди "непривабливими" для торговців:

- розгляд у державному суді може призвести до розірвання ділових відносин, до втрати постійних клієнтів і т.ін.;

- при розгляді справи в суді сторони змушені розголошувати будь-яку інформацію, яка стосується справи, в тому числі конфіденційну.

Тому дуже часто торговці вирішують свої спори в третейських судах. Рішення третейського суду в багатьох випадках виконується добровільно.

Якщо рішення третейського суду сторона, що програла, не

виконує добровільно, воно підлягає примусовому виконанню через державний суд. Якщо сторона, що програла, знаходиться в тій країні, де було винесене рішення третейського суду, то рішення виконується, звичайно, без ускладнень. Щодо виконання рішень третейських судів, розташованих в інших країнах, то тут могли виникнути труднощі.

Але не у всіх країнах система третейських судів розвивалася однаково. В багатьох державах суди довгий час обережно ставилися до третейських судів і тому намагалися не визнавати рішення будь-яких третейських судів, як вітчизняних, так і іноземних. З іншого боку, законодавча влада багатьох країн ставилася до арбітражу прихильно, і вже наприкінці дев'ятнадцятого - на початку двадцятого століття почали прийматися закони, які вимагають визнавати рішення арбітражних судів. Як правило, рішення мають визнаватися, якщо вони відповідають певним вимогам, наприклад, дотриманню процедурних правил при розгляді спору і т.ін.

Після Другої світової війни практично в усіх країнах державні суди визнають і виконують рішення "вітчизняних" третейських судів. Рішення ж іноземних арбітражних судів, як правило, не виконуються в інших країнах або ж їхнє виконання обумовлене цілим рядом обставин, які у різних країнах не однакові. Такі рішення в більшості випадків здійснюються тільки на основі взаємності, наприклад, відповідно до двостороннього міжнародного договору. Проблема в тому, що далеко не всі країни уклали такий договір.

Конвенція ООН 1958р. про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень. Менеджери, торговці, політики давно прагнули подолати ускладнення в процесі міжнародної торгівлі. Велику роль у спрощенні міжнародної торгівлі відіграла Конвенція ООН 1958 р. "Про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень" (далі в цьому підрозділі - Конвенція).

Основні положення Конвенції:

1. Державні суди в кожній державі - учасниці договору зобов'язані визнавати і виконувати рішення третейських судів будь-якої іншої держави - учасниці договору.