Україна i світова організація торгівлі, шляхи наближення
Україна i світова організація торгівлі, шляхи наближення
На сьогодні одним із головних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України щодо інтеграції у світову економіку є вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). У Посланні Президента України до Верховної Ради (2002 р.) набуття членства в СОТ у 2002 - 2003 рр. визначено як системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій.
Майже всі політичні сили в Україні визнають неможливість ефективної діяльності в системі міжнародної торгівлі, якщо країна не є при цьому членом СОТ. Україна як велика європейська держава з високим економічним потенціалом, учасник багатьох міжнародних організацій не має іншої (кращої) альтернативи вступу до СОТ.
Слід зазначити, що СОТ - це одна з наймолодших міжнародних організацій, яка є правонаступником Генеральної Угоди з тарифів i торгівлі (ГАТТ). ГАТТ як міжнародна організація вже не існує, але існує угода ГАТТ, яка значно доповнена i вже не є основним законодавчим актом міжнародної торгівлі. СОТ було засновано 1 січня 1995 р. у результаті Уругвайського раунду переговорів (1986 -1994 рр.). На сьогодні СОТ налічує 145 членів, що охоплює понад 95 відсотків світової торгівлі та понад 85 відсотків населення світу.
З моменту подання офіційної заявки уряду України про наміри приєднатися до СОТ у 1993 р. i дотепер актуальною залишається проблема достовірної оцінки наслідків вступу України до цієї організації.
До основних позитивних наслідків приєднання України до СОТ можна віднести зростання обсягів експорту та пожвавлення виробництва у певних галузях економіки. Таке зростання буде наслідком зменшення тарифних i нетарифних обмежень для українських товарів на світових ринках і витрат на транспортування товарів національного походження, враховуючи свободу транзиту товарів територією країн - членів СОТ. При цьому буде забезпечено кращі умови захисту українських виробників шляхом справедливого вирішення торговельних спорів i відповідного скорочення дискримінаційних заходів, що застосовуються до українських експортерів.
Іншим позитивним моментом є те, що вітчизняні підприємства будуть учасниками міжнародної торгівлі на більш стабільних і передбачуваних умовах, маючи при цьому доступну інформацію щодо законодавства та правил у галузі торгівлі в інших країнах. Створення таких умов буде наслідком поширення на вітчизняні підприємства принципів, норм i стандартів СОТ, апробованих протягом десятиріч у багатьох країнах світу, та відповідної трансформації українського законодавства. У подальшому ці умови сприятимуть збільшенню іноземних інвестицій в економіку держави.
Крім того, вітчизняні виробники отримають полегшений доступ до світових ринків товарів, послуг, технологій та капіталів, а іноземні компанії - до ринків збуту в Україні. Все це буде додатковим стимулом для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств i впровадження ними новітніх технологій.
Водночас уряд України матиме можливість використання міжнародних заходів захисту внутрішнього ринку. Це, зокрема, застосування антидемпінгових та компенсаційних заходів захисту внутрішнього ринку від субсидованого експорту i введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу.
Набуття Україною членства в СОТ - необхідний практичний крок на її шляху до європейської інтеграції. Так, виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною i Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, більшість статей якої грунтуються на принципах СОТ, реалізація положень Спільної стратегії ЄС щодо України i запровадження зони вільної торгівлі з ЄС неможливі без вступу України до СОТ у найближчій перспективі.
При цьому вступ до СОТ забезпечить передбачуваний розвиток торговельно-економічних стосунків України з країнами Центральної, Східної та Західної Європи i країнами Балтії.
Зі вступом України до СОТ пов'язані також негативні наслідки. Так, з метою вступу до СОТ Україна повинна зменшити тарифні й нетарифні обмеження, які застосовуються для захисту внутрішнього ринку, з одночасним скороченням державної підтримки для окремих галузей національної економіки (сільське господарство, автомобілебудування). Внаслідок цього вітчизняні підприємства в багатьох випадках вимушені будуть діяти в умовах жорсткої конкуренції. Крім того, лібералізація торговельного режиму України збільшить залежність національної економіки від стану світової економіки.