Глобалізація
Кінець XX сторіччя ознаменувався тектонічними зрушеннями в історії людства, осмислення яких опинилося в центрі уваги вчених-суспільствознавців. Особливості пізнавального процесу на межі 80-90-х років полягали в тому, що ємка і надзвичайно диференційована сфера наукових досліджень була поглинута, через низку об'єктивних причин, могутньою ліберально-апологетичною хвилею, котра поєднувала відносно точне описання структурних змін суспільного поступу з еклектичним свавіллям та суб'єкти¬візмом.
У цей період у наукових узагальненнях виділяється переважно "фасадний контур" визначальних явищ міжнародного життя, серед яких: розпад біполярної системи світоустрою, перетворення тенденції глобалізації економіки на магістральний напрям розвитку світового гос¬подарства, формування "нового світового порядку", що включатиме не тільки економіку, а й широке коло інших проблем - від глобалізації націо¬нальних культур до екології та питань безпеки. З числа ж головних ознак економічної глобалізації виокремлюється зростання міжнародної торгівлі, збільшення іноземних капіталовкладень, вільний рух фінансових потоків, а в ролі її головних агентів
визначаються транснаціональні корпорації, міжнародні фінансові інститути та великі держави. Як глобалізаційна ідеологія був визнаний неолібералізм.
Однак уже на середину 90-х років в міру нагромадження різноманітності та ва¬ріативності властивостей глобалізаційних феноменів на методологічних підходах до їх пізнання стали позначатися суттєві хиби змістового та формального характеру. Тен¬денція до створення збірного образу нової світової системи як інтегрованої одиниці у переважно компліментарному для полі¬тики великих держав контексті стала да¬вати збої, будучи не в змозі приховати де¬структивні наслідки практичної реалізації цієї політики для народів планети.
За межами характеристик міжнарод¬ної політики постіндустріальних країн опи¬нилась її головна ознака - прагнення до заснованого на пануванні всеосяжного формування і регулювання життя міжна¬родного співтовариства. Не давали задо¬вільних відповідей і пошуки цілей та за¬собів її реалізації, спроби оцінки її інст¬рументальної раціональності та часової перспективи. Нарешті, прагнення осмис¬лити сам процес глобальної інтеграції в умовах відсутності цивілігаційної моделі ці¬єї інтеграції виявилися непродуктивними.
Як відзначали з приводу проблем розвитку теорії глобальних змін спів¬робітник Пітсбурзького університету (США) Р.Робертсон та викладач Національного університету Сингапуру Х.Хондкер, попри всі намагання дати визначення глобаліза¬ції, досвідчені фахівці з проблем дослід¬ження сучасного світу - як цілісного в іс¬торичній перспективі - ледве тямлять, чим вони займаються. Склалася ситуація, коли поняття і теорії, сформульовані в серйоз¬ній науці про суспільство, втрачають свою аналітичну цінність.
На суттєві недоліки поточного стану теорії глобальних змін вказує й професор Європейського інституту Лондонської шко¬ли економіки Е.Сміт, виділяючи, зокрема, ту обставину, що концепція "постна-ціональної" глобальної ери як мінімум слабує відсутністю глибокої історичної проробки питання про нації та етнічність. Ряд дослідників, намагаючись усунути перешкоди і досягти макси¬мальної точності "лабораторних експе¬риментів" з нормаїивно-дефініційним
блоком глобалізаційних характеристик, доходять висновку про невиправданість прагнення щодо завершеності, статичності та одномірності таких характеристик. Розробляючи власні підходи до дослід¬ження глобалізаційних процесів, вони акцентують увагу на їх динамізмі, віртуальності й синтетичності. Наприклад, співробітники Чиказького університету Д.Комарофф та Дж.Комарофф виокрем¬люють швидку всесвітню транснаціо-налізацію; зростання планетарної елек¬тронної економіки, у якій виробництво та споживання розпорошуються по всьому світу, а звичні соціальні класи розпа¬даються; становлення глобального капі¬талізму як позатериторіального фантома, що миттєво змінюється і про який можна судити, виходячи лише з його проявів.
Нарешті, ряд фахівців виокремлюють як основні такі ознаки розвитку сучасної міжнародної ситуації, які викликають сумнів або в просуванні процесів глобалізації, або в їх благодійному впливі на людство.У свою чергу директор Форуму тре¬тього світу С.Амін, як і згаданий вище професор Європейського інституту Лон¬донської школи економіки Е.Сміт, вис¬ловлює сумнів щодо відповідності сучасних планетарних процесів їх "глобалізаційним визначенням". "Взаємодія суспільств в історії є такою ж старою, як і саме люд¬ство", - пише він, але при цьому звертає увагу на деградацію якості зазначеної взаємодії. Якщо раніше, на думку С.Аміна, завдяки "шовковим шляхам", котрі об'єд¬нували локальні культури, поширювались визначальні для еволюції науково-технічні знання та релігійні вірування, то "сучасна модернізація" відображає логіку все¬світньої експансії капіталу і веде до зростання нерівності серед членів світової системи. Ось чому С.Амін вважає, що для подолання відсталості у будь-якої країни залишається тільки одна можливість -"політика розриву з системою", котра забезпечить збереження зв'язків цієї країни з історією.