Міжнародний поділ праці та світова торгівля
Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.
Згідно з прогнозами експертів ООН, до 2000 р. кількість населення на земній кулі досягне 6 мільярдів чоловік. Всі люди, які проживають на Землі розмовляють 2796 мовами. На планеті існує 190 держав, у світі в обігу налічується понад 300 найменувань грошей.
Держави значно різняться між собою за рівнем економічного розвитку. Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового національного продукту, що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП на одного працюючого (продуктивність праці); розмір доходів на одного громадянина. За економічними критеріями розрізняють:
а) індустріально розвинуті країни.
б) країни, які не прходили стадії індустріалізації і в економіці яких переважає сільське господарство;
в) країни середнього рівня розвитку.
Істотним фактором розвитку світового господарства виступає мжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких жана країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).
Велику роль у прискоренні процесу відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ ст. – спричинила переворот у галузевому поділі праці. Міжнародний поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва. Типи і види спеціалізції виробництва при міжнародному поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції (Швейцарія, Швеція).
Спеціалізація стає залежною від успіхів країни в науково-технічному прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці – перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб’єктом цього пароцесу стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:
Предметна спеціалізація – випуск окремих видів продукції;
Типорозмірна – створення виробів певного типу і розміру;
Подетальна – це випуск не готової продукції, а її частини
Технологічна – полягає в розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного товару.
Наукова – забезпечує окремій країні зосередитися на певних видах наукової діяльності.
На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки між підприємствами різних країн. Про зростаючіу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.
На сучасному етапі значно посилилась тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці.
Міжнародний поділ праці надає державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам сміт, класик економічної науки. Застосував для з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них.