РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ТОРГОВЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

План.

1.Експортна політика держави.

2.Інструменти державної політики у сфері зовнішньої торгівлі.

3.Діяльність міжнародних торговельних організацій.

Література:

І.М.Школа В.М.Козменко“Міжнародні економічні відносини “ Чернівці “Рута” 1996 ст.133-146

В.В.Козик Л.А.Панкова“Світове господарство та міжнародні економічні відносини” Львів 1995

М.А.Гольцберг А.В.Воронова “Международная торговля” К.1994

А.І.Кредісов “Управління зовнішньоекономічною діяльністю” Київ 1998 ст.33-51

1.Політика держави у сфері міжнародних торговельних відносин.

Регулювання міжнародних торговельних відносин злійснюється на трьох узагальнених рівнях:

-на рівні підприємств.

-на рівні держав.

-на рівні міжнародних організацій.

Для підприємства важливим стратегічним завданням є вибір оптимальних параметрів організаційної структури зовнішньоекономічної діяльності: характеру виробничої спеціалізації фірми, розміру фірми, форми управління, рівня розвитку експорту.

Значна роль у зміцнені позицій національних компаній на світовому ринку належать державі, державним методам регулювання зовнішньої торгівлі, експортній політиці держави.

З метою регулювання своєї зовнішньої торгівлі кожна держава в законодавчому порядку встановлює певні правила та умови зовнішньоторговельної політики. Ними держава старається забезпечити найсприятливіші умови національним товаровиробникам, створити необхідні умови для вивозу національних товарів на ринки інших країн, та для ввозу необхідних іноземних товарів в свою країну.

Історично склалися дві протилежні системи(два типи) зовнішньоторговельної політики: політика вільної торгівлі(лібералізація) та протекціонізм.

Лібералізація – базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввозу та вивозу іноземних та вітчизняних товарів. Таку політику проводять країни з високим рівнем розвитку, що дозволяє їм витримувати конкуренцію.

Протекціонізм – це політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом системи обмежень імпорту. Політика протекціонізму захищає національних виробників, заохочуючи їх розвиток, але з іншого боку така політика може привести до падіння конкурентоспроможності національних товарів, до посилення нелегального ввозу імпортних товарів (контрабанда), до застосування іншими країнами відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни. Протекціонізм переважає у зовнішньо-торговельній політиці країн, що розвиваються.