ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ В НЕКЛАСИЧНИХ УМОВАХ

"Захист національного товаровиробника" став одним з найпопулярніших гасел. Оскільки воно рідко конкретизується, то часом важко зрозуміти, який зміст в нього вкладається, які механізми захисту мають бути задіяні. "Важко знайти чорну кішку в темній кімнаті, особливо коли її там немає". Закрити кордони, не пускати іноземної продукції - не вихід. Економіка жодної з держав не є самодостатньою і потребує обміну товарами з іншими державами.

Сума імпорту дорівнює сумі експорту плюс зростання (або зменшення - зі знаком "-") зовнішньої заборгованості. Міжнародна торгівля в кінцевому рахунку зводиться до обміну товарами між державами, хоча це відбувається не безпосередньо, а через механізм грошового обігу, в результаті чого імпортерами і експортерами є різні підприємства і держави. Імпорт може бути здійснений лише на ту суму іноземної валюти, яку економіка або заробила через експорт або взяла в борг через кредити.

Основи класичної теорії міжнародного обміну

Класична теорія міжнародного обміну виходить з того, що кожна держава імпортує ті товари, які в ній є відносно дорогими, і експортує ті, що в ній відносно дешеві. Відносна ціна товару визначається через співвідношення його ціни до середньої ціни інших товарів (до індексу цін) і порівняння з аналогічним співвідношенням на зовнішньому ринку. Якщо в країні N відношення ціни товару А до індексу цін дорівнює 3, а в країні M дорівнює 2 то в країні N, порівняно з країною M, товар А є відносно дорожчим. Для кожної країни вигідно купувати відносно дорогі на внутрішньому (дешеві на зовнішньому) ринку товари в обмін на відносно дешеві.

Можливість і вигода постачання відносно дешевої продукції не лише на внутрішній, але й на зовнішній ринок, веде в кожній державі до переорієнтації ресурсів з випуску відносно дорогої на випуск відносно дешевої продукції, тобто з відносно неефективних у відносно ефективні сфери виробництва. Створюється система міжнародного поділу праці, за якого кожна держава спеціалізується в тій галузі, де ефективність для неї є найвищою. Отже, економіка кожної з держав стає ефективнішою.

Некласична практика

Класична теорія діє лише за умови повної зайнятості. Точніше, наближеність результатів тих чи інших економічних заходів до висновків класичної теорії визначається тим, наскільки ці заходи впливають на ступінь використання ресурсів економіки, головним показником чого є зміна рівня зайнятості.

Для реальної економіки залишається дійсним положення про експорт відносно дешевої і імпорт відносно дорогої на внутрішньому ринку продукції. Кожна країна поступово спеціалізується на випуску відносно дешевої продукції. Проте оскільки ступінь використання ресурсів економіки може при цьому змінюватись, то спеціалізація може здійснюватись кількома шляхами:

•переорієнтація ресурсів з виробництва відносно дорогої на виробництво відносно дешевої продукції - класичний приклад повної зайнятості;

•розширення зростання виробництва відносно дешевої продукції, що за темпами випереджає спад виробництва відносно дорогої продукції (цього спаду може і взагалі не бути, якщо імпорт буде поглинатися розширеним виробництвом, - імпорт сировини, технологій, інтелекту) - підвищення ступеню використання ресурсів економіки;

•спад виробництва відносно дорогої продукції, що за темпами значно випереджає зростання виробництва відносно дешевої продукції (такого зростання може і не бути, якщо експортуються виробничі ресурси, кількість яких для кожної економіки є обмеженою, - експорт сировини, технологій, інтелекту) - зниження ступеню використання ресурсів економіки.

Отже, відкритість далеко на завжди веде до підвищення ефективності економіки. Визначальною тут є структура імпорту/експорту. Якщо зростає експорт готової продукції і імпорт засобів виробництва (сировини, технологій, інтелекту) - то виробництво, зайнятість і добробут громадян збільшуються. Якщо структура імпорту/експорту змінюється в протилежному напрямку, то і результат протилежний. Виробництво кінцевої продукції і машинобудування (продукція якого вже не потрібна зруйнованим виробникам кінцевої продукції) занепадає, люди втрачають роботу, проте зайнятість у "відносно ефективніших" сировинних галузях не зростає, оскільки сировинні ресурси обмежені, зростання експорту сировини компенсується зменшенням її внутрішнього споживання виробниками кінцевої продукції і машинобудування, інші держави встановлюють обмеження на імпорт. Відбувається занепад національного виробництва кінцевої продукції і машинобудування з одночасною переорієнтацією сировинних галузей з обслуговування внутрішнього виробництва на експорт.