Міжнародна економічна система
Номенклатура товарів, що здаються в оренду, є досить широкою: легкові та вантажні автомобілі, літаки, танкери, контейнери, комп’ютери, засоби зв’язку, стандартне промислове обладнання, склади, тобто рухоме і нерухоме майно, яке відноситься до основних засобів.
В міжнародній практиці розрізняють три види оренди залежно від її тривалості:
короткострокова оренда — рентинг, тривалість якої може складати від декількох годин до одного року;
середньострокова оренда — хайринг, яка передбачає здачу в оренду майна на термін від 1 до 3 років;
довгострокова оренда — на термін більше трьох років.
Портфельне і пряме інвестування за кордоном.
Інвестиційна діяльність за кордоном може бути пов’язана зі створенням підприємством власної виробничої філії; вкладанням коштів в акції існуючої зарубіжної фірми; інвестуванням у нерухомість, державні цінні папери.Вищенаведена класифікація форм міжнародної підприємницької діяльності досить умовна. Наприклад господарська діяльність за кордоном (3) практично завжди супроводжується надходженням туди інвестицій (4).
На різних етапах розвитку МЕВ одна із форм міжнародної економічної діяльності переважає. На сучасному етапі для багатьох розвинутих країн провідною формою є транснаціональна виробнича діяльність, в основі якої знаходиться закордонна інвестиційна діяльність підприємств.
Вся сукупність національних економік у світі складає близько 200 держав. Організація Об’єднаних Націй, Міжнародний валютний форд, Світовий банк дають найбільш повну характеристику даної сукупності. При цьому ООН основну увагу приділяє соціальним і демографічним аспектам розвитку країн. Для Світового банку важливою є оцінка ступеня економічного розвитку країн.
Для розуміння і оцінювання відмінностей між національними економіками, визначення їх місця та перспектив розвитку в системі світового господарства, актуальною проблемою в теорії та практиці МЕВ є їх систематизація [див.: 12] за різними ознаками (рис. 2).
Рис. 1.2. Ознаки систематизації країн
Країни можуть бути систематизовані за регіональною (географічною) ознакою: європейські (західно-, східно-, південно-, північно-); північноамериканські (США, Канада, Мексика), південноамериканські, країни Близького Сходу, Східної, Південно-Східної та Південної Азії, африканські (північно-, центрально-, південно-, західно-) тощо. Але така систематизація дає досить різноманітні за складом групи країн.
Систематизація країн за організаційною ознакою розподіляє країни по групах в залежності від участі в міжнародних організаціях, конференціях, нарадах тощо. Найбільш впливовими організаціями сьогодні є:
•Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) — створена у 1960 р., об’єднує 24 країни з високим доходом та рівнем розвитку (19 країн Європи, США, Канади, Японія, Австралія, Нова Зеландія). Цілі організації полягають у досягненні швидкого економічного розвитку, підтриманні фінансової стабільності, вільної торгівлі та забезпеченні сприятливих умов розвитку країн “третього світу”;
•Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація торгівлі (ГАТТ/СОТ) — об’єднує більше 120 країн світу, за основну мету ставить розвиток лібералізації торгівлі. З початку функціонування ГАТТ у 1947 році досягнуто зниження міжнародних тарифів з 40% до 4%. СОТ почала функціонувати з 1995 року як більш організаційно оформлена структура для регулювання міжнародної торгівлі.
•Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 169 країн світу.
Найбільш важливим є принцип класифікації країн, їх груп за рівнем соціально-економічного розвитку. Плідним є підхід Б.Гаврилишина, коли типи соціально-економічних систем характеризуються через їх порівняння за рядом таких ознак: головний мотив діяльності основного економічного суб’єкта, характер власності, характер ринку, роль уряду в соціально-економічному житті, першопричина і головна мета функціонування соціально-економічної системи (див.: табл. 1).