Політика України стосовно: НАТО, ЄС, ЗЕС, СНД. Можливі моделі зовнішньополітичної орієнтації України

— ‘Білоруський варіант’. Цей підхід уявляється найбільш зручним з точки зору прийняття конкретних рішень. Дійсно, досить піти на ряд поступок російській стороні у галузі економіки (справа з ‘РАТ ‘Газпром’), погодитися на умови Митного союзу СНД — і цілий ряд гострих соціально-економічних проблем буде тимчасово вирішений. В усякому разі, поточна криза з виплатою боргів Росії, ’чорноморська криза’ і ін. будуть трохи погашені.

Не завадило б, виходячи з міркувань геополітичної рівноваги, урахувати ту роль, яку РФ відвела Бєларусі — роль нового ‘вікна в Європу’. За цих умов положення України набуває нової геостратегічної значущості. Перш за все для структур європейської безпеки. Справа в тому, що силове схиляння України до сфери російського впливу призведе до того, що вікно розшириться до двостулкових дверей. І не варто прогнозувати згасання обопільної підозри між Росією і Заходом. Надто небезпечні загрози йшли із Західної Європи до Росії і, навпаки, надто тривалий час Європа жила під загрозою ядерного удару з боку СРСР. А реінтеграція України у військово-політичний союз з Росією (за білоруським сценарієм) призведе фактично до реанімації Союзу. А це практично миттю викличе відновлення поляризації Європи, призведе до появи нової ‘залізної завіси’ і відверне історичний процес у старе річище, вже не кажучи про тиснення правлячої російської еліти на керівництво України з метою домогтися повної лояльності української влади (аж до спроб встановити ‘потрібний режим’), втрата Україною довіри з боку Заходу(в першу чергу, кредиторів), загострення внутрішньополітичної ситуації.

Отже, у кінцевому рахунку чи є такий варіант ‘виходом’ — запитання, скоріше, риторичне.

— ’Стратегічний партнер НАТО’. Цей шлях більш за все обговорюється зараз, оскільки загострення стосунків з РФ примушує українське керівництво все частіше звертатися за політичною підтримкою до західних партнерів. У даному випадку йдеться не тільки про договір між НАТО та Україною, який, очевидно, буде невдовзі підписаний. Гадається, що і недавня ініціатива керівництва України і Ізраілю про формування специфічного ‘трикутника стратегічного партнерства’ Україна —Ізраіль — США також є наслідком таких пошуків підтримки. У випадку, якщо дана ініціатива буде реалізована як діюча зовнішньополітична схема координації зазначених країн, то ‘чорноморський коридор’ буде трансформований у ‘середземноморсько-чорноморський’.

Разом з тим варіант сателітного ‘коридору впливу’, який ‘світить’ Україні у рамках атлантичної системи безпеки, навряд чи забезпечить їй довіру з боку великих західноєвропейських держав, які шукають власний ‘третій шлях’. А ‘випадіння’ з процесу трансфориації Європи може стати для Києва фатальною помилкою.

— Стратегія ’ стрижневої держави’. Даний шлях видається найскладнішим, але має ряд стратегічних переваг. Перш за все йдеться про активізацію ролі України як нейтральної держави у європейських інтеграційних процесах, підтримку ініціатив, пов’язаних з утворенням саме європейської моделі військово-політичної і економічної безпеки. Тут Київ може розраховувати на розуміння і підтримку з боку Франції і Німеччини. Важливий момент : наслідком такої стратегії стане переорієнтація Києва у відношенні ‘генеральних донорів’ української економіки і залучення європейських кредитних ресурсів, що дозволить трохи зменшити залежність від ‘американських грошей’ (МВФ (Міжнародний валютний фонд), МБРР(Міжнародний банк реконструкції та розвитку).

Другий, достатньо важливий аспект — підключення до останніх ініціатив європейських держав по створенню нового євроазіатського стрижня Європа — АТР(Азіатсько-Тихоокеанський регіон). Після самміта європейських і азіатських держав, що проходив у Бангкоку(Таіланд), дану стратегію наполегливо намагається проводити керівництво Франції. Візит Жака Ширака в Токіо з пакетом ініціатив і пропозицій про стратегічне трансконтинентальне партнерство Франції і Японії, ЄЕС(Європейський економічний союз) і АТЕС(Азіатсько - Тихоокеанський економічний союз) — яскраве тому підтвердження. А в цьому напрямку, як відомо, Україні, як вузловому пункту на маршруті ‘шовкового шляху’, є що запропонувати. Існує надія, що ця стратегія стане для Києва стратегією 21 століття.

Існують й інші проекти на зразок створення Балтійсько-Чорноморської Співдружності чи південного блоку, насамперед з Турцією, та вони менш реальні і життєздатні, насамперед через малу кількість спільних цілей і інтересів. А що стосується Балтійсько-Чорноморського блоку, то не треба забувати, що Росія сприйняла б це утворення як спробу створити ‘санітарний кордон’ між нею та Західною Європою.

ВИСНОВКИНове геополітичне положення України диктує необхідність перегляду регіональної політики. Це передбачає поєднання інтересів держави і регіонів, створення умов для правильного використання ресурсів і особливостей природньо-виробничого потенціалу. Входження України в систему світових міждержавних зв’язків може органічно відбутися з використанням приморського положення. У міжнародному і міжрайонному розподілі праці Причорномор’я вирізняється своім особливим економіко-географічним розташуванням, потенціалом для здійснення транспортних, транзитних, багатьох господарських функцій. Приморське і прикордонне положення у міжнародному транспортному вузлі між Центральною та Південною Європою ( система водних шляхів Дунаю, нещодавно відбудований канал Рейн — Майн — Дунай), Близьким Сходом і Південно-Східним Азіатським регіоном, прямий доступ до ряду причорноморських держав, які також шукають шляхи політико-економічної інтеграції, розташування на потужних водних магістралях Південного Бугу, Дніпра, сусіднього Дону( з виходом на Волжські шляхи аж до Балтійського і Білого морів) створюють найсприятливіші можливості для зовнішньої торгівлі, науково-технічного співробітництва і інноваційної діяльності.