Міжнародні економічні відносини, платіжний баланс, валютний курс
Капітал фонду утворюється за рахунок внесків країн-членів. МВФ фінансує не комерційні проекти, а проведення економічної політики.
У відносинах з країнами колишнього СРСР МВФ застосовує три види програм, які реалізуються почергово. Перша – програма трансформації економіки на ринкові відносини. Друга – програма “стенд бай”, яка є програмою короткострокового фінансування, тобто терміном на 12-13 місяців, і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації. Третя – програма розширеного фінансування, яка розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою “стенд бай”, і в першу чергу, на структурну перебудову економіки.Крім МВФ важливу роль у міжнародних валютно-фінансових відносинах відіграє Світовий банк (СБ). Його членами можуть бути лише країни-члени МВФ. Кошти СБ складаються із таких елементів: 1) статутного капіталу, утвореного шляхом придбання його акцій країнами-членами банку; 2) позичкових коштів, які СБ одержує на світовому фінансовому ринку шляхом емісії своїх облігацій; 3) доходів, отриманих від власної діяльності.
Основна функція СБ – надання довгострокових позик під досить високі відсотки. Вони надаються як державним, так і приватним підприємствам за наявності гарантій з боку відповідних урядів. До групи СБ входять його філіали: 1) Міжнародна фінансова корпорація; 2) Інститут Економічного розвитку; 3) Багатостороння Агенція Гарантії Інвестицій.
В межах Європи важливу роль у Міжнародних фінансових відносинах відіграє Європейський банк реконструкції та розвитку (Євробанк). Мета діяльності цього банку полягає у фінансовому сприянні переходу країн Центральної і Східної Європи, включаючи і країни колишнього СРСР, до ринкової орієнтованої економіки. Основний капітал Євробанку складає 10 млрд. ЕКЮ. Найбільшим акціонером Євробанку є США, частка яких складає 1 млрд. ЕКЮ, а внесок України як акціонера становить 80 млн. ЕКЮ.
Основні функції Євробанку – сприяння переходу до ринкової економіки через фінансування життєздатних проектів у державному і приватному секторах економіки, а також сприяння в здійсненні програм структурної перебудови та приватизації.
Участь кожної країни у світовому поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно. Теоретичним обгрунтування економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично світові економічні відносини починались із торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі.
Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Давида Рікардо. Вона грунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються з виробництва тих товарів, які мають відносно більш низькі витрати порівняно з іншими країнами.
Теорія Рікардо пояснює переваги міжнародної торгівлі, враховуючи головним чином міжнародні відмінності у природно-кліматичних умовах виробництва товарів. Проте з розвитком промисловості, насамперед обробної, їхня роль як фактора виробництва помітно зменшилась. Вирішальну роль стали відігравати виробничі фактори суспільного походження.
Ця ідея дістала своє відображення в неокласичній двофакторній моделі Хекшера-Оліна, згідно з якою два основні фактори – матеріальні та людські ресурси – розподілені між країнами нерівномірно. Тому в умовах відкритої економіки кожна країна прагне спеціалізувати свій експорт на тих товарах, стосовно яких вона має надмірну кількість виробничих факторів, і, як наслідок, порівняно низькі ціни. І навпаки, країна буде прагнути імпортувати ті товари, на які у неї відчувається дефіцит виробничих факторів, а тому й порівняно високими є ціни.
Згідно з даною моделлю, у процесі міжнародної торгівлі ціни факторів виробництва вирівнюються, і відповідні країни втрачають початкові переваги. Це пояснюється тим, що з розвитком експортних галузей кожної країни її виробничі фактори перестають бути надмірними, попит на них порівняно з пропозицією вирівнюється і ціни зростають до рівноважного рівня.
Вирівнювання цін факторів виробництва ліквідує порівняльні переваги окремих країн, розширює коло країн – експортерів певних видів товарів і сприяє виникненню міжнародної конкуренції за отримання порівняльних переваг на вищому рівні економічного розвитку.
Ці процеси викликали необхідність модифікації двофакторної моделі Хекшера-Оліна. Спочатку вона була доповнена таким фактором, як кваліфікація праці. Тому спеціалізація країни на експорті трудомістких товарів частково враховує переваги в рівні кваліфікації робочої сили. Подальше доповнення моделі іншими факторами перетворило її в багатофакторну модель.