Правове регулювання окремих видів зовнішньоекономічних операцій
ПЛАН
1.Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу
2.Правове регулювання міжнародного підряду
3. Правове регулювання товарообмінних (бартерних) зовнішньоекономічній діяльності
1. Центральне місце серед зовнішньоекономічних договорів займає договір міжнародної купівлі-продажу. Колись він був єдиною формою, що опосередковувала міжнародні господарські зв'язки, які зводилися до торгівлі, і дотепер залишається найпоширенішою формою.
Однак не тільки формальною чисельністю пояснюється провідна роль купівлі-продажу у світових економічних зв'язках. Інші зовнішньоекономічні угоди або прямо пов'язані з купівлею-продажем (супутні угоди, .'Наприклад, щодо перевезення, страхування, розрахунків тощо), або є різновидами купівлі-продажу (наприклад, ліцензійні договори, договори на надання послуг), або містять тією чи іншою мірою елементи купівлі-продажу (наприклад, договори про кооперацію).
Крім того, договір міжнародної купівлі-продажу найбільш розроблений в міжнародному приватному праві. Уніфікація права досягла найбільш вагомих результатів саме щодо цього договору. В результаті, часто норми, призначені для регулю вання купівлі-продажу, за аналогією застосовуються до інших міжнародних комерщйних договорів.
Уніфіковані норми, що регулюють міжнародну кутв-лю-продаж, містить Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, прішнята на дшшоматігчній конференції у Відні в 1980 р., ішгроко відома як Віденська конвенція 1980 р.
Віденська конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах. Факт місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних державах повинен випливати або з договору, або з ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні іщвільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності цієї Конвенції (ст. 1).
У Конвенції встановлений порядок регулювання питань, прямо у ній не вирішених (п. 2 ст. 7). Ці питання підлягають вирішенню згідно із загальними принципами, на яких вона ґрунтується. У літературі та практиці виходять з того, що до таких загальних принципів Конвенції, зокрема, належать:
свобода договору;
диспозитивність положень Конвенції;
необхідність дотримання добросовісності у міжнародній торгівлі;
іфезумпція дії звичаю, що застосовується у відповідній галузі торгівлі;
зв'язаність сторін усталеною практикою їх відносин;
співробітництво при виконанні зобов'язань;
застосування критерію «розумності»;
можливість вимагати при порушенні зобов'язань реального виконання, однак з пріоритетом еквівалентного відшкодування.
За відсутності таких принципів Конвенція відсилає до права, що застосовується відповідно до норм міжнародного приватного права (колізійних норм).