Класична теорія

Кене проаналізував можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв'язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 -1781), у вченні якого ідеї фізіократів одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

Як представник класичної теороії Адам Сміт поділяв уявлення про економіку як систему, в якій діють об'єктивні закони, що можуть бути пізнаними людиною. Йому була близька ідея “природної гармонії”, тобто рівноваги, що встановлюється в економіці стихійно, при відсутності зовнішнього (державного) втручання і є оптимальним режимом функціонування економіки. Таким чином у своєму вченні А.Сміт яскраво виразив ідеї економічного лібералізму. Він був палким прихильником політики Laisser-faire (фритредерство) - політики державного невтручання в економіку і свободи конкуренції.

Сміт визначив двоїсту задачу політекономіки як науки. На його думку вона повинна була здійснювати абстрактний аналіз об'єктивної економічної реальності і на підставі одержаних висновків розробляти рекомендації для здійснення економічної політики.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв'язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв'язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча насправді обмін є породження поділу праці.

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

З потреб обміну Сміт виходив і при з'ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова “цінність”. Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з одного боку, з іншого боку цінність - це можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні - це вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей виробництва (меркантелісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої торгівлі; фізіокгати - с/г) - тобто в цьому Сміт робить крок вперед.На теорії вартості Сміта позначилась двоїстість його методології. Послідовно розглядаючи категорію цінності Сміт дає 3 її визначення. Спочатку він визначає цінність (вартість) витратами праці, потім - працею, що купується, і нарешті - доходами (або сумою доходів) [це визначення було взяте деякими іншими вченими за основу].

Тобто він каже, що вартість визначається працею, що купується - помилково для капіталістичного виробництва, тому що тоді б прибутку не було б. Він вийшов з цього положення наступним чином: при капіталізмі вартість отримується з доходів (зарплати, ренти і прибутку). Ось це й отримало відбиток в 1-ій половині 19ст. в теорії цінності Маркса і в 3-ох факторах виробництва Ж.Б.Сея.

В буржуазному суспільстві Сміт виділив:

3-ри основних класи:основні доходи

робітниківзарплата

капіталістівприбуток

землевласниківрента