СТРАТЕГІЯ ПОДОЛАННЯ БІДНОСТІ

на другому і третьому етапах завершити формування житлового фонду соціального призначення, реструктуризацію підприємств житлового господарства, їх приватизацію з метою розвитку конкурентного обслуговування та утримання житла, зменшення витрат у житлово-комунальному господарстві, проведення ефективної енергозберігаючої політики.

Слід невідкладно вдосконалити механізм надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, розпочати створення нормативно-правової бази для розвитку конкурентного середовища у сфері надання житлово-комунальних послуг і визначення державних соціальних нормативів у сфері житлово-комунального обслуговування.

Моніторинг реалізації стратегічних напрямів подолання бідності

Для забезпечення реалізації стратегічних напрямів подолання бідності проводитиметься моніторинг ефективності та адресності заходів щодо соціальної підтримки окремих груп населення. Моніторинг передбачатиме:

визначення межі бідності та спостереження за її змінами;

складання переліку та розроблення методології розрахунку основних характеристик - індикаторів бідності з наступним запровадженням спостереження та аналізу;

дослідження ефективності проведення заходів, спрямованих на подолання бідності;

визначення неохоплених соціальною підтримкою груп населення, які потребують допомоги держави, а також розроблення пропозицій щодо застосування до них діючих механізмів соціальної підтримки;

моделювання соціально-економічних наслідків змін механізмів соціальної підтримки окремих груп населення.

Координація моніторингу стратегічних напрямів подолання бідності здійснюватиметься Міністерством праці та соціальної політики України та Державним комітетом статистики України.

Бідність в Україні, стратегія її подолання

Про те, що ми бідні і, хоч як прикро, не горді, свідчать не лише злидарі на кожному кроці. Про це в нас із минулого року й довідки є, та ще й з гербовими печатками: президентський указ і постанова Кабміну про затвердження комплексної програми забезпечення реалізації стратегії подолання бідності. Відповідно, скрізь на місцях було створено робочі групи з розробки таких програм. На останній сесії депутати Хмельницької обласної ради обговорили і схвалили невеселий документ регіонального масштабу, що ілюструє похмуру національну картину всезагальної боротьби зі злиднями, — обласну програму подолання бідності, розраховану на 2002—2004 роки.

Взагалі-то, як слушно зауважила на сесії голова депутатської комісії з питань праці та соціального захисту Надія Підскоцька, бідність є в кожному суспільстві — і в найбагатшому, і в найдемократичнішому. Та одна річ, коли це, образно кажучи, легкі хмаринки у високості, і зовсім інша — повністю затягнутий важкою сірою повстю небосхил. Звернімося до цифр. З майже півтора мільйона населення Хмельниччини мало не третину становлять пенсіонери, переважну більшість яких забезпеченими аж ніяк не назвеш. Інвалідів — майже 84 тис., непрацездатних одинаків — 14 тис., 114 тис. сімей одержують державні соціальні допомоги на дітей. Майже 26 тис. родин (прогнозується, що їх кількість зросте до 60 тис.) малозабезпечені й отримують державні соціальні допомоги. 89 тис. сімей — вважайте, кожна п’ята в області — отримують субсидії на житлово-комунальні послуги. Майже десята частина працездатних громадян — 74 тис. — на обліку в центрах зайнятості.

При законодавчо встановленому рівні у 342 гривні середньомісячна зарплата на Хмельниччині 210,6 гривні — одна з найнижчих в Україні. Середня величина пенсії — неповних 120 гривень, допомога малозабезпеченим сім’ям — 86 грн. 29 коп. Рівень бідності в області торік становив 36% проти середньоукраїнських 28,3%. Приблизно така ж картина, до речі, простежується на Миколаївщині, Луганщині, Буковині — на відміну, скажімо, від Києва, де рівень бідності ледве перевищує 10%.Вражає? До глибини душі. Бо за сухими цифрами — живі люди зі щоденною тужною думою про завтрашній хліб насущний. Люди, що мешкають у житлі, далекому від нормативних вимог, не мають можливостей доброякісно харчуватися, добре вдягатися, навчатися і, само собою, лікуватися. Низький рівень життя, закономірно, знижує його тривалість. Невисокий освітній рівень практично позбавляє людину шансів посісти привабливіше місце під сонцем. Та й, власне, хіба можуть розраховувати на високий рівень життя переважна більшість пенсіонерів, чия пенсія за реальною купівельною спроможністю як мінімум учетверо нижча від пенсій радянського періоду? Чи бюджетники, або, точніше, люди, які справді живуть на зарплату, яка так само катастрофічно полегшала? Чи сім’ї з дітьми (а їх — третина з цих злощасних 36%)?