НЕСПРОМОЖНІСТЬ РИНКУ. ЗОВНІШНІ ЕФЕКТИ

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані, якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл ресурсів. Проте, коли мова йдеться про розподіл доходів, виграє той, хто перший отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише теорія. Практичне використання такого підходу пов’язане з серйозними проблемами. Необхідною умовою вирішення екстерналій є свобода при укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними витратами, пов’язаними з встановленням прав власності. Найважливіший фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, - кількість економічних суб’єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги. Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати, наприклад, розмір збитку (шкоди), що задається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність або незадовільне втілення в життя прав власності.Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає в об’єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної господарської одиниці. Коли відбувається об’єднання тих, хто зазнає збитків (і, відповідно, тих хто приносить вигоду, з тими, хто нею користується), зовнішні ефекти за визначенням стають внутрішніми. Це створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності, а отже - для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з позитивними зовнішніми ефектами об’єднання тих, хто у цьому благові зацікавлений, означає створення приватного товариства (наприклад, об’єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за інтересами (наприклад, спортивного клубу). Таке децентралізоване вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне надання відповідних благ.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу, основна ідея якого полягає в тому, що економічні суб’єкти, діяльність який призводить до виникнення зовнішніх витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати дорівнювали суспільним.

Податок Пігу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою субсидій.

Застосування податку (субсидій) Пігу потребує вирішення цілої низки інформаційних проблем, які пов’язані з визначенням грошових оцінок екстерналій та “правильної” величини податку.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків та субсидій надає підхід, який грунтується на застосуванні штрафних санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Пігу, відмовляються від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник оподаткування, використовується фізичний розмір завданої шкоди (або будь-яка тісно пов’язана з ним величина).

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що грунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії) на забруднення на певний період). Підприємства отримують також право продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу ліцензій. Кожен власник фірми постає перед вибором: чи використати її самому, чи перепродати. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі торгівлі правами на забруднення може бути ефективним інструментом розподілу обмеженого ресурсу “довкілля” не тільки між економічними суб’єктами однієї країни, але й між різними країнами.

Наприкінці 1997 року в Кіото відбулась міжнародна конференція, де було прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парникових газів до атмосфери фіксуються на рівні 1990 року та вводиться система торгівлі квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1% призводить до величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти в інших держав. Україна, в якій порівняно з 1990 роком обсяги валового внутрішнього продукту скоротились більш як на 50%, має змогу продавати квоту. Нині розробляється механізм торгівлі, передбачають, що тонна викидів буде коштувати від 20 до 100 дол.