Причини появи й існування монополій
Сьогодні, на думку П. Самуельсона і В. Нордхауза, реальними є таємна олігополія і олігополія домінування. У першому випадку олігополісти можуть таємно домовитися щодо єдиної ринкової по-ведінки, створивши по суті секретний монополістичний картель. У другому олігополісти проводять єдину цінову стратегію, при якій ціни визначає лідер (так зване “лідерство в цінах”), як правило, найк-рупніша фірма, інші дотримуються її.
Отже, і олігополія демонструє сильні монополістичні тенденції. Це дало підставу американському економісту У. Феллнеру, а за ним і ряду дослідників колишнього СРСР трактувати олігополії як форму групової монополії, що підтверджує правильність ленінського визначення монополії як угоди кількох гігантських підприємств.
Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм становищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом монопсоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали. Терміни “монопсонія” та “монопсонічна ситуація” були вперше описані англійкою Джоан Робінсон у 1933 р.
Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців певного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.
Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучане виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал Електрик”, “Рейдіо корпорейшн оф Америка” та “Дюпон” є найкращими прикладами таких компаній .Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки — нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами. Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике ви-робництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об’єднань, консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий американський економіст Й. Шумпетер у своєму панегірику, присвяченому активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає, що монополізація “розширює діапазон впливу кращих голів і знижує вплив посередностей”. Проте, якщо зіставити це із твердженням, що багато найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або винахідниками-одиночками, або в університетських лабораторіях, то можна зрозуміти, що це досить суперечлива проблема.
В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промислових корпорацій з торгівельними компаніями. У 80-ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.
Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.
Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу.
Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — практика встановлення монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.