Медична етика
Медична етика
Лікарська мораль - це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря і всього ме¬дичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності в процесі праці. Мораль регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег лікаря, до суспільства і держави.
Необхідно також уточнити поняття лікарської і медичної етики. З методологічної точки зору поняття лікарської етики виражає сутність, а поняття медич¬ної етики - зміст аспекту професійної етики. У пропонованій роботі переважно вживається поняття лі¬карської етики, через яке виявляються суттєві риси медичної професії, тому що лікар є центральною фі¬гурою охорони здоров'я і медицини. Це положення зовсім не означає приниження ролі середнього ме¬дичного персоналу. Адже вихідними вимогами етики лікаря є одночасно і вимоги медичної етики, тобто на них орієнтовані всі медичні професії, діяльність усього медичного персоналу.
Медична ети¬ка відображає моральні норми у таких системах, як "лікар - хворий", "лікар - медичний колектив", "лікар - науковий керівник", "лікар - суспільство" та ін.
У медичному колекти¬ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза¬ємостосунки між співробітниками. Колегіальність - це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.
На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо¬одинокі випадки прикрого нехтування даним профе¬сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору¬шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов¬люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко¬вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко¬важне, випадкове паплюження професіоналізму ко¬леги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від¬відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину?
Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.
Становлення авторитету лікаря - це тривалий і копіткий процес, що потребує витримки, самовдо¬сконалення й навіть самопожертви.
Все на користь хворого - ось провідний тезис клініки. Із цього випливає положення, що ретроспек¬тивне не завжди можна оцінити: правильність призначень, які були зроблені хворому іншим лікарем. Кожний лікар у встановленні діагнозу або у виборі призначень виходить із конкретних обставин, оцінки ним особливостей індивідуальності хворого і багатьох інших чинників. У випадках із історії хвороби, які ви¬даються на руки пацієнтові, лікар переважно буває змушений писати (з метою запобігання психічній травмі, а також збереження лікарської таємниці) по¬м'якшений діагноз або навіть свідомо неправильний (коли мова йде про пухлини або деякі інші захво¬рювання). Через це читати медичні документи, які написані іншими лікарями, треба з розумінням, не порушуючи при цьому принципів колегіальності і ме¬дичної етики.
Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікар¬ські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпи¬мо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі по¬треби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, приз¬начення нових діагностичних процедур. Апломб, са¬молюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти ко¬легу шкодять як самому лікарю, так і медицині.
Порушення принципу колегіальності - неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих - несумісне з професійною честю.
Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постій¬ному ускладненню задач діагностичного пошуку.
Принцип колегіальності передбачає увагу до осо¬бистості колеги, прагнення безкорисливо надати йому допомогу у вирішенні професійних завдань і, якщо необхідно, вказати на його помилки та осудити його аморальні дії.