Основи деонтологічної поведінки медичної сестри
Основи деонтологічної поведінки медичної сестри
Деонтологія - не лише наука про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворого, його родичів та колег по роботі, це ще й комплекс дій, спрямованих на одужання хворого, а також поведінка медичної сестри в конкретній ситуації.
Безумовно, деонтологія не може дати рецептів для різних ситуацій, що виникають у медичній практиці, адже кожен пацієнт - це особистість з певним ставленням до хвороби і медичного персоналу.
Кожен медичний працівник дитячого лікувального за¬кладу повинен знати особливості психіки, темпераменту хво¬рої дитини із врахуванням її віку, характеру і важкості захворювання, а також фактори, які визначають поведінку дитини.
Лікарняна обстановка справляє негативний вплив на пси¬хіку, емоції й поведінку дитини. Діти шкільного віку страж¬дають через відсутність у лікарні умов для задоволення їхніх інтересів, духовних запитів, занять улюбленою справою. В умовах стаціонара діти почуваються одинокими серед не¬знайомих людей, страждають від нестачі ласки, уваги, тепла материнських рук. Діти не вміють формувати скарги і на окремі симптоми - відчуття болю, вигляд крові та ін. - іноді проявляють бурні емоційні реакції, які не відповідають важкості захворювання. У дітей дошкільного віку відсутнє усвідомлення хвороби в цілому. Навіть при легкому перебігу пневмонії у дітей раннього віку з'являються ознаки драт¬ливості, послаблення інтересу до іграшок, порушення сну, зниження апетиту.
Під час хвороби яскраво виявляються недоліки виховання дитини, її егоїзм, нестриманість, вередливість, вимогливість щодо задоволення своїх бажань та примх. Яка причина цього? У хворої дитини в період гострого, а особливо хро¬нічного захворювання нерідко послаблюються гальмівні про¬цеси в корі великого мозку, з'являється емоційна нестійкість, нестриманість у вчинках, слабкий контроль розуму над почуттями. Тимчасово може обмежуватись здатність до са¬мообслуговування. Звичайно, дітям на допомогу приходять медперсонал і батьки, які готові виконати будь-які їхні прохання, а часом і примхи. Хвора дитина починає жити в атмосфері постійної підвищеної турботи. Але надмірна увага, максимальна готовність дорослих виконати будь-яке бажання хворого поступово (а іноді швидко) виробляють у дітей егоїзм і споживацьке ставлення до людей, які опікуються ними.
Отже, необхідно піклуватися не лише про фізіологічні потреби хворої дитини, а й про здорову морально-психо¬логічну обстановку, яка б виключала культивування егоїзму, егоцентризму, розслабленості та зніженості, черствості й озлобленості.
У більшості дітей однією з основних причин негативних емоційних реакцій є почуття страху перед можливим болем і незрозумілими їм медичними маніпуляціями. Звідси прояви різкого негативізму не тільки до лікувальних процедур, але й до спілкування з медичною сестрою, особливо якщо в її руках шприц чи інші" медичні інструменти й апарати. Необхідно допомогти дитині подолати почуття страху, вмовити її на проведення процедури і виконати останню по можли¬вості без болю. Тут медсестра має покладатися на свою професійну майстерність.
Одне з важливих завдань медичної сестри - знаходити контакт з дітьми, особливо у відділеннях, де лікуються діти раннього віку. Турботливе, уважне ставлення до дитини, вміння зрозуміти її - це свого роду мистецтво, в якому професійний рівень поєднується з особистими якостями ме¬дичної сестри. В такій роботі необхідні певні знання з дитячої психології. Дуже важливо відволікати увагу дитини від хво¬роби, захопити її грою - таким важливим елементом життя дитини. При роботі зі старшими дітьми необхідно, крім ігрового компоненту, знайти цікаве заняття для заповнення їхнього дозвілля. Можна зацікавити дітей малюванням, ліп¬ленням з пластиліну, вишиванням, колективним та індивідуальним читанням тощо.
У спілкуванні з підлітком контакт знайти легше, якщо спиратися на його самостійність. Неприпустимо обговорю¬вати стан його здоров'я при інших хворих, оскільки це може травмувати психіку дитини-підлітка і порушити контакт з нею.
Серйозні труднощі виникають у медичних працівників дитячих відділень при спілкуванні з батьками. Природними є переживання, стурбованість батьків, страх за дитину. Не¬обхідно тактовно і переконливо пояснити батькам, що їхня тривога при спілкуванні з дитиною може вплинути на неї негативно. Нелегко буває досягнути взаєморозуміння з бать¬ками, які нездатні критично оцінити реальні факти і дуже емоційно реагують на захворювання дитини. В таких випад¬ках медична сестра повинна виявити терпіння, витримку і вміння переконувати.
Ніколи не слід позбавляти батьків надії на одужання дитини, але й не можна давати невиправданих обіцянок щодо швидкого одужання. Медична сестра не повинна давати прямих відповідей на запитання про діагноз, результати лабораторних обстежень, не слід обговорювати при інших хворих та батьках стан дитини, треба завжди контролювати свої дії в присутності батьків.