Історія розвитку нейрохірургії
Історія розвитку нейрохірургії
Сторіччя тому, як професор Володимир Михайлович Бехтерев вимовив провісні слова при відкритті операційної для "мозкової хірургії": " . у цей час є безсумнівним, що цілий ряд черепних захворювань, деякі поразки спинного мозку й периферичних нервів є приводом до хірургічного втручання. Установлення діагнозу поразки, що вимагає хірургічного втручання, визначення навіть способу цього втручання й по теперішній час перебуває здебільшого у веденні невропатологів - лише виконання операції належить хірургам. Очевидно, що це положення речей не може бути визнано нормальним, тому що не можна довго залишатися. В одній з оглядових статей (1947 р.) професор Исаак Савелійович Бабчин писав, що "в історії розвитку нейрохірургії в нашій країні варто розрізняти три основних періоди: - загальхірургічний, хірургічній невропатології й сучасній нейрохірургії". Очевидно, у певній мері навіть умовний поділ єдиного процесу дозволяє краще простежити джерела й шляхи формування нейрохірургії як спеціальності. Історія медицини йде в давню давнину і є предметом спеціальних досліджень. Ми ж обмежимося коротким повідомленням деяких відомостей про виникнення й розвиток головним чином викладання медицини в Росії й нейрохірургії зокрема. Везалий не тільки систематизував відомості про будову нервової системи, але багато хто з них перевірив на трупі. У працях Везалия наведені окремі відомості й припущення про функціональне значення того або іншого утворення нервової системи. Публікацію знаменитої книги А. Везалия "Про будову людського тіла" (1543 р.) варто вважати початком розвитку особливого напрямку, що характеризується використанням анатомічних даних для пояснення функціонального значення органів і тканин. У книзі є спеціальні розділи, присвячені будові головного мозку й нервів.Цікаво згадати, що ще в XVI столітті А. Везалий зробив трепанацію черепа онуку Карла Великого (Іспанського), що мав щасливий кінець. Становлення вищого медичного утворення в Росії пов'язане з ім'ям Миколи Ламбертовича Бидлоо. Уродженець Амстердама, він закінчив Лейденський університет, де вчився медицині в Г. Бурхааве. В 1702 р. Н. Бидлоо був запрошений у Росію й став лікарем Петра I, в 1707 р. він очолив першу в Росії госпітальну школу, відкриту в Москві з ініціативи государя при першому військовому сухопутному госпіталі (нині Головний військовий госпіталь ім. Н.Н. Бурденко). Н.Л. Бидлоо завідував госпіталем і школою майже 30 років. Московський госпіталь був великої для свого часу навчальною базою й давав багатий клінічний матеріал. При школі був анатомічний театр і ботанічний город. У програму навчання входили анатомія, хірургія, десмургія, внутрішні хвороби з патологоанатомічними розкриттями, аптекарська наука, латинь, малювання. Загальхірургічний період розвитку вітчизняної нейрохірургії включає в основному XIX століття й попередні йому роки, коли хірургічне лікування захворювань й ушкоджень нервової системи здійснювалося загальними хірургами на основі загальхірургічних принципів. За часом цей період збігається з відкриттям у Петербурзі Медико-хірургічної академії. В 1800 р. перший начальник кафедри хірургії Іван Федорович Буш одержав "клінічну хірургічну палату" у сухопутному військовому госпіталі. У першому навчальному році професор И.Ф. Буш був єдиним викладачем на кафедрі. За статутом 1799 р. обличчя, що закінчили курс Медико-хірургічної академії, одержували звання "кандидатів хірургії" і зобов'язані були відбути практику в госпіталях протягом року під керівництвом госпітальних лікарів, тільки після цього їм привласнювалося звання лікаря.
И. В. Буяльский у досконалості володів хірургічною технікою й безперечно був самим великим хірургом свого часу. Самим значним науковим добутком И.В. Буяльского є його знамениті "Анатомо-хірургічні таблиці", що представляють собою атлас оперативної хірургії й топографічної анатомії.
У Москві розвиток хірургії пов'язане з діяльністю Єфрема Осиповича Мухіна, що будучи професором Московської медико-хірургічної академії й медичного факультету Московського університету, видав свої праці "Опис хірургічних операцій" (1807) і "Курс анатомії" у восьми частинах (1818). Але вже до середини XIX століття хірургія нервової системи збагатилося найбільшими дослідженнями Н.И. Пирогова, що поклало початок оперативній хірургії й розвитку, зокрема, воєнно-польовій хірургії. В 1865-1866 р. Н.И. Пирогов у своїх "Початках загальної воєнно-польової хірургії ." ставив питання вивчення травматичних ушкоджень мозку й патологічних морфологічних і фізіологічних процесів, при них що проявляються.Багато хто з його положень не застаріли й тепер. Н.И. Пирогов провів близько 20 трепанацій черепа. Здавалося б, таке незначне (по сьогоднішніх поданнях) число операцій, навіть у настільки видатного хірурга як Н.И. Пирогов, лише підкреслює існуюче в той час подання про складності діагностики цих захворювань, недоцільності оперативних втручань, і невизначеності прогнозу. Однак це аж ніяк не зупиняло провідних хірургів і дослідників, переконаних у можливості хірургічного лікування нервових хвороб. Н. И. Пирогов проводив вивчення черепно-мозкової травми на високому рівні, чітко й просто описуючи різноманітні форми розладів свідомості, різні види порушення пульсу й подиху, ряд загальних й осередкових нервових симптомів, що супроводжують черепно-мозкову травму. Пирогов писав: "…сама головна й характерна риса поразки мозку є втрата свідомості" і вважав, що "безпам'ятство можна пояснити разбухлостью мозкової м'якоті від припливу крові". Книга-атлас Н.И. Пирогова "Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, проведених у трьох напрямках через заморожене людське тіло" (1852-1859) з'явилася фундаментом топографічної анатомії й оперативної хірургії, у якій уперше були викладені принципи пошарової топографії анатомічних областей.