Основи охорони здоров'я в Україні та за кордоном

Охорона здоров'я в Україні — це науково обґрунтована систе¬ма лікувально-профілактичних та оздоровчих заходів, метою яких є зміцнення здоров'я людей, запобігання захворюванням, підви¬щення працездатності і продовження їх активної життєдіяльності. Для виконання цих завдань створено органи охорони здоров'я, а та¬кож державні та громадські заклади з охорони та поліпшення здо¬ров'я людей.

Щодо мориторингу цієї справи, то охорона здоров'я в Україні розвивалася згідно з історичними періодами її існування. Так, ор¬ганізація охорони здоров'я ще за часів дореволюційного періоду знаходилася на дуже низькому рівні. На належному рівні була: вона тільки у великих містах, губернських центрах. Відсутність такої ор¬ганізації на периферії, важкі санітарні умови життя провокували ви¬соку захворюваність та смертність серед населення. Післяреволюційний період характеризується відновленням народного господарства, в тому числі й охорони здоров'я. Відтоді закладено фундамент теоретичних та організаційних основ охорони здоров'я

у нашій державі. Як наслідок, поліпшуються умови праці, побуту, медичного обслуговування, охорона здоров'я населення стає знач¬ною галуззю народного господарства, яка має широку мережу амбу¬латорно-поліклінічних та лікувальних закладів, жіночих консуль¬тацій, дитячих поліклінік тощо.

За часів Великої Вітчизняної війни було пошкоджено та зруй¬новано багато закладів охорони здоров'я, які довелося відбудовува¬ти заново. У державі було проведено широкі оздоровчі заходи, ліквідовано багато інфекційних захворювань, зменшено захворю¬ваність на деякі хвороби, в тому числі професійні, з тимчасовою втратою працездатності тощо.

Якщо середня тривалість життя до революції 1917р. складала 32 роки, то нині вона збільшилася до 70 (74 р. для жінок, 68 — для чоловіків). Цими цифрами можна ілюструвати досягнення охоро¬ни здоров'я як галузі народного господарства, але проблеми ще існують і їх треба вирішувати. Закон України «Про охорону здо¬ров'я», прийнятий Верховною Радою України у 1993 p., наголо¬шує: охорона і зміцнення здоров'я людей є найважливішою спра¬вою. За цим законом проблеми здоров'я повинні розглядатися з широких соціальних позицій, які стосуються насамперед умов праці і побуту та рівня добробуту. Необхідно якомога швидше задо¬вольнити потреби населення у високоякісній лікувально-профілак¬тичній та фармацевтичній допомозі, підвищити якість медичного обслуговування, загальної диспансеризації, підвищити рівень охо¬рони здоров'я матері та дитини, розвивати мережу закладів охоро¬ни здоров'я.

Небезпека переносу інфекційних захворювань і поширення епідемій, які можуть перерости в пандемії, викликала необхідність створення 7 квітня 1948 р. Всесвітньої організації охорони здо¬ров'я (ВООЗ) при Організації Об'єднаних Націй (ООН). Відтоді день утворення цієї організації є Всесвітнім днем охорони здо¬ров'я. Загальна мета ВООЗ полягає у розширенні міжнародного співробітництва усіх країн в галузі охорони здоров'я. Представни¬ки охорони здоров'я України також беруть участь у роботі цієї ор¬ганізації.

ВООЗ координує діяльність окремих країн щодо боротьби з інфекційними та паразитарними хворобами, проводить велику ро¬боту щодо підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників різних країн, зміцнення служб охорони здоров'я насам¬перед у країнах, що розвиваються.

Глобальна стратегія ВООЗ — досягнення здоров'я для усіх, тобто забезпечення всього населення світу медичною допомогою. У функції ВООЗ входять: відновлення міжнародних санітарних правил, розробка міжнародної фармакопеї, міжнародної коменда¬тури та класифікації хвороб, травм та причин смерті; поширення інформації про епідеміологічну ситуацію, нагальні проблеми ор¬ганізації охорони здоров'я, санітарний стан; координація наукових досліджень тощо.

Спеціалісти ВООЗ направляються в країни як консультанти, радники самостійно або у складі бригад фахівців для здійснення до¬помоги в організації медичних служб, вивчення стану здоров'я, підготовці кадрів тощо.

ОХОРОНА ЗДОРОВ'Я ЗА КОРДОНОМ

Охорона здоров'я в зарубіжних країнах складається з багатьох різноманітних типів, з яких можна виділити три основні — приват¬нопідприємницька система, страхова медицина і державна медицина.

Приватнопідприємницька система ставить за мету насамперед бізнесові справи, тобто має переважно приватний характер охоро¬ни здоров'я і складається з великих приватних платних лікарень, до¬бре обладнаних, оснащених найновішою лікувальною та діагно¬стичною апаратурою. Там працюють висококваліфіковані спеціалісти. Ці лікарні є власне комерційними підприємствами, вони в основному недоступні широким масам населення. Ці лікарні працюють позапланове і належать різним організаціям: дер¬жавним, страховим, муніципальним, благодійним, приватним ко¬мерційним асоціаціям та окремим особам.В усіх зарубіжних країнах є органи управління: міністерства та департаменти охорони здоров'я, але коло їх діяльності дуже об¬межене. Наприклад, міністерства охорони здоров'я керують в основному санітарним законодавством, організацією санітарного нагляду, регламентацією лікарської діяльності, установленням прав на лікарську практику тощо.