Еволюційна теорія Жана Ламарка
Французький учений Жан Батист Ламарк став першим біологом, який спробував створити струнку і цілісну теорію еволюції живого світу. Не оцінена сучасниками, піввіку потому його теорія стала предметом гарячих дискусій, що не припинилися й у наш час.
Жан Батист Пьер Антуан де Моне, шевальє де Ламарк, народився 1 серпня 1744 р. у містечку Базантен, у родині небагатих дворян. Батьки хотіли зробити його священиком, але в 16 років Ламарк залишив єзуїтський коледж і пішов добровольцем у діючу армію. У боях він виявив неабияку хоробрість і дослужився до звання офіцера.
У віці 24 років Ламарк залишив військову службу і приїхав у Париж, щоб учитися медицині. Під час навчання його зацікавили природничі науки, особливо ботаніка. Таланта і старання молодому вченому було не займати, і в 1778 р. він випустив тритомну працю «Французька флора». Книга принесла йому популярність, він ввійшов у число найбільших французьких ботаніків. П'ять років після того Ламарка обрали членом Паризької академії наук.
У 1789 – 1794 р. у Франції вибухнула велика революція, яку Ламарк зустрів зі схваленням. Вона докорінно змінила долю більшості французів. 1793 рік різко змінив і долю самого Ламарка. Старі установи чи закривалися перетворювалися. Королівський ботанічний сад, де працював Ламарк, був перетворений у Музей природної історії. Ламарку запропонували залишити заняття ботанікою й очолити кафедру «природної історії комах і хробаків». Тепер би її називали кафедрою зоології безхребетних.
Нелегко було майже 50 – літньому чоловік змінювати спеціальність, але завзятість ученого допомогла перебороти всі труднощі. Ламарк став таким же знавцем в області зоології, яким був в області ботаніки.
Ламарк захоплено взявся за вивчення безхребетних тварин (до речі, саме він у 1796 р. запропонував назвати їх «безхребетними»). З 1815 по 1822 р. виходила у світ семитомна праця Ламарка «Природна історія безхребетних». У ній він описав усі відомі в той час роди і види безхребетних. Лінней розділив їх тільки на два класи (хробаків і комах), Ламарк же виділив серед них 10 класів. (Сучасні вчені, на 1999 рік, виділяють серед безхребетних більш 30 типів.)
Ламарк ввів в лексику і ще один термін, що став загальноприйнятим, - «біологія» (у 1802 р.).
Але найважливішою працею Ламарка стала книга «Філософія зоологія», що вийшла в 1809 р. У ній він виклав свою теорію еволюції живого світу.
Усіх тварин Ламарк розподілив по шести ступінях, рівням (чи, як він говорив, градаціям) по складності їхньої організації. Далі усього від людини знаходяться інфузорії, ближче усього до неї – ссавці. При цьому всьому живий притаманне прагнення розвиватися від простого до складного, просуватися по «ступінях» нагору.
У живому світі постійно відбувається плавна еволюція. Виходячи з цього, Ламарк прийшов до висновку, що видів у природі насправді не існує, є тільки окремі особини. Ламарк послідовно застосував у своїй теорії знаменитий принцип Лейбница: «Природа не робить стрибків». Заперечуючи існування видів, Ламарк посилався на свій величезний досвід систематика:
«Тільки той, хто довго і посилено займався визначенням видів і звертався до багатих колекцій, може знати, до якого ступеня види зливаються одні з іншими. Я запитую, який досвідчений зоолог чи ботанік не переконаний в обґрунтованості тільки що сказаного мною? Підніміться до риб, рептилій, птахів, навіть до ссавців, і ви побачите всюди поступові переходи між сусідніми видами і навіть родами».
Чому ж людина не зауважує постійного перетворення одних видів в інші? Ламарк відповідав на це питання так: «Допустимо, що людське життя триває не більш однієї секунди, у цьому випадку жодна людина, що зайнялася спогляданням годинної стрілки, не побачить, як вона виходить зі свого положення». Навіть через десятки поколінь її рух не буде помітним!
Удосконалюючи, організми змушені пристосовуватися до умов зовнішнього середовища. Як це відбувається відповідно до теорії Ламарка?
Для пояснення цього вчений сформулював ряд «законів». Найбільшу популярність із прикладів, приведених Ламарком, придбав приклад з жирафами. Жирафам приходиться постійно витягати шию, щоб дотягтися до листя, яке росте у них над головою. Тому їхні шиї стають довшими, витягаються. Комахоїду, щоб ловити мурах у глибині мурашника, приходиться постійно витягати язик, і той стає довгим і тонким. З іншого боку, кроту під землею очі тільки заважають, і вони поступово зникають.