Діанормет: світовий рівень якості першого українського препарату для лікування цукрового діабету другого типу
Історія вживання бігуанідів - похідних гуанідину - починається з середніх віків, коли для лікування «цукрової хвороби» застосовувався екстракт із козячого кореня, що містив гуанідин. Препарат Galega officinalis мав досить слабкий цукрознижуючий ефект. Перший штучно синтезований бігуанід з’явився у 20-х роках XX сторіччя, але завдяки гепатотоксичності не набув широкого застосування.
Сучасні представники бігуанідів - фенформін, буформін, метформін - були впроваджені у клінічну практику наприкінці 50-х років. Але у зв’язку із вираженістю побічних дій у 70-х роках фенформін і буформін були вилучені з обігу.
Метформін уникнув цієї долі. Вперше синтезований у 1929 році, він використовується з 1957 року. Препарат значно рідше викликав розвиток лактоацидозу, і тому залишився на ринку.
З кінця 80-х років цікавість до метформіну знову зросла, а 90-ті роки можна охарактеризувати як справжній «ренесанс» цього препарату - так багато експериментальних і клінічних досліджень було проведено і так багато нових даних про фармакологію, терапевтичну ефективність і механізм його дії було отримано. Були також переглянуті погляди про його безпеку, особливо порівняно з безпекою препаратів сульфонілсечовини. Сьогодні метформін - єдиний бігуанід, рекомендований до вживання Європейською групою з розробки тактики ведення цукрового діабету другого типу. «Посібник по цукровому діабету другого типу», виданий Міжнародною федерацією діабету (IDF) у 1999 році, називає метформін першим у списку рекомендованих до вживання пероральних цукрознижуючих засобів.
В Україні метформін випускається заводом «Фармак» під торговою назвою Діанормет.
Діанормет (метформін) підвищує спорідненість інсулінових рецепторів до інсуліну, посилює фосфорилювання та нормалізує активність тирозинкінази інсулінових рецепторів; посилює пострецепторну передачу інсулінового сигналу та транслокацію транспортерів глюкози; збільшує синтез глікогену в м’язах; знижує базальну гіперін-сулінемію, нормалізує першу фазу секреції інсуліну, знижує базальний рівень вільних жирних кислот (ВЖК), пригнічує продукцію глюкози печінкою, збільшує період напіврозпаду інсуліну та пригнічує ефекти глюкагону в печінці; уповільнює абсорбцію глюкози та збільшує її утилізацію у кишечнику; має гіполіпідемічну дію (знижує рівень тригліцеридів, пригнічує продукцію основних ферментів синтезу холестерину, пригнічує ліполіз, підвищує рівень ліпопротеїдів високої щільності (ЛПВЩ); нормалізує стан системи згортання крові (знижує агрегацію тромбоцитів, рівень тромбоксану, b-тромбоглобуліну, VIII фактору згортання крові, активує процеси фібринолізу) (див. малюнок).
Вплив метформіну на артеріальну гіпертензію: при дії препарату спостерігається підвищення чутливості до інсуліну Na+/К+ - АТФази клітинних мембран, що веде до зниження внутрішньоклітинної концентрації кальцію та натрію. Збільшуючи екскрецію натрію в нирках, а також сприяючи зниженню тонусу симпатичної нервової системи, метформін призводить до ниркової вазоконстрикції і секреції реніну. Крім того, препарат пригнічує проліферацію гладких м’язів судин і зменшує проникність капілярів.
Вплив метформіну на розвиток серцево-судинних захворювань: препарат прискорює тромболізис, підвищує фібринолітичну активність шляхом зниження концентрації фібриногену, збільшення концентрації тканинного активатора плазміногену і, що ймовірно, значного (10-45%) пригнічення активності інгібітора активатора плазміногену.
Ефект впливу метформіну на артеріальний тиск значно відрізняється від фенформіну, який викликає підвищення артеріального тиску, збільшує частоту серцевих скорочень, збільшує смертність від серцево-судинних захворювань і загальну смертність.
Вплив на ліпідний обмін і ожиріння: метформін знижує рівень ліпідів у крові хворих з порушеною толерантністю до глюкози. При прийомі препарату спостерігається зниження рівня тригліцеридів (10-20%) після їжі незалежно від рівня глікемії, що свідчить про самостійний вплив метформіну на ліпідний обмін, не пов’язаний з вуглеводним. Вважається, що в результаті дії метформіну знижується активність ключових ферментів синтезу холестерину - оксиметилглутарил-КоА і оксиметилглутарил-КоА-синтетази. Крім того, при застосуванні метформіну дещо сповільнюється усмоктування в кишечнику ліпідів і підвищується гліколіз, знижується синтез ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ). У деяких дослідженнях було виявлене достовірне зниження загального холестерину та незначне підвищення концентрації холестерину ЛПВЩ. Діапазон впливу метформіну на ліпідний спектр представлено в таблиці.
Метформін потенціює гіполіпідемічний ефект фібратів.