Бронхоктатична хвороба. Типові прояви. Методи діагностики. Організація догляду за хворими

Брохоктатична хвороба – це хронічне гнійне захворювання бронхіального дерева в основі якого лежить розширення бронхів (бронхоктази), виникаюче переважно в нижніх сегментах. Велику роль в формуванні відіграє генетична неповноцінність бронхіального дерева (вроджена “слабкість” бронхіальної стінки, недостатність розвитку гладкої мускулатури). По клінічному протіканню розрізняють чотири стадії захворювання:

а) легка

б) виражена

в) важка

г) ускладнена

По розповсюдженню процесу розрізняють одно і двосторонні бронхоктази.

Клініка. Серед хворих бронхоктазами переважать чоловіки. Переважно захворювання починається у віці від 5 до 25 років, але виявити початок захворювання важко, так як воно переважно розцінюється як “простуда” і не залишає сліду в пам’яті хворого.

Основною скаргою хворих являється кашель з виділенням великої кількості гнійної мокроти. Найбільше відхаркування мокроти відмічається ранками, а також коли хворий знаходиться в дренажному положенні (повертання на “здоровий” бік, нахил тулуба вперед). Добова кількість мокроти може доходити до 500 мл і більше.

Зібрана в банку мокрота переважно розділюється на два шари, верхній з яких – в’язка рідина з великою кількістю слини, а нижній шар – гнійний секрет. Об’єм нижнього шару характеризує інтенсивність гнійного процесу. Кровохаркання і легеневі кровотечі зустрічаються рідко. В період ремісії мокрота може взагалі не виділятися. У хворих також відмічаються тупі болі в грудній клітці, задишку при фізичних нагрузках, головна біль, пониження апетиту, похудіння. Під час загострення захворювання яке частіше буває в сиру, холодну погоду, може відмічатись підвищення температури тіла.

Аускультативно вислуховуються звучні різнокаліберні вологі хрипи, переважно в задньонижніх відділах, які зменшуються після відкашлювання мокроти.

При запальному огляді хворого відмічається акроцианоз (в пізніх стадіях), одутловатість лиця, а іноді змінення кінцівок фаланг пальців і нігтів. При наявності односторонніх бронхоктазів може бути відставання в акті дихання пошкодженої половини грудної клітки.

Основним методом підтверджуючим наявність і локалізацію бронхоктазів являється бронхографія з обов’язковим контрастуванням обох легень, після санації бронхіального дерева. Бронхографічно в пораженому відділі відмічається та чи інша форма розширення бронхів.

Бронхокопічні обстеження мають значення для оцінки вираженого загноєння в сегментах легень.

Rtg – дослідження показує підвищену прозорість легень, деформацію легеневого малюнку.

В загальному аналізі крові відмічається лейкоцитоз, збільшення ШОЕ.

Хворі бронхоктатичною хворобою, а особливо під час загострення, потребують постійного і правильного догляду. У палатах повинні бути плювальниці, дно яких заповнено розчином хлораміну, для обеззараження мокроти та кращого її спостереження. Коли виділяється багато мокроти, виміряють її добову кількість, а також звертають увагу на її шари, запах, консистенцію, колір. При затрудненому відходжені мокроти, треба допомогти хворому знайти таке положення при якому мокрота краще відходить.

При появі в мокроті прожилок крові – хворому не дозволяють вставати з ліжка до приходу лікаря. При задишці слідкують щоби одяг не стискав органи дихання, забезпечують доступ свіжого повітря.